крушовські_сайт

Цього робочого дня залишилося тільки одне завдання: потрібно було викупати Аґнеш Гайнал. Однак після того, як він так вправно передав пацієнтку перед обідом санітарові, трохи гнітився від думки, яка атмосфера супроводжуватиме цю і без того непросту процедуру. Велика купіль теж відбувалася за тижневим розкладом, щоправда, у проміжку між купіллю хворих ретельно мили по декілька разів, але сидячу ванну надавали один раз, або ж, якщо пацієнт твердо наполягав, двічі на тиждень. Аґнеш Гайнал у суботу вже купалася, але ще тоді просигналізувала, що ближче до середини наступного тижня проситиме повторної нагоди.

Обидві дівчини вже відбули свій пообідній відпочинок, коли він постукав до них у палату. Катінка дивилася на медбрата запалими очима, коли той ступив до неї, певне, вночі спала небагато, і частково ще була під враженнями від учорашнього кепського нападу Асалоша.

– Каті, як ти? Хочеш чогось? – спитав він у неї ввічливим тоном.

Дівчина твердо похитала головою, а потім розгублено поглянула на свою сусідку в палаті. Ці вже точно між собою обговорювали, що я поводився грубо перед обідом, подумав медбрат, але намагався не  зважати на ображений настрій дівчат. 

– Не хочеш перейти до Ілони?

На це дівчина вже не реагувала так однозначно, вона задумано поглянула перед себе. 

– Я чув, вона застрягла з вибором, можливо, ти їй знову допоможеш – продовжував чоловік, на що дівчина подивилася йому в очі і затуманеним поглядом ледь-ледь помітно кивнула.

Він обережно витягнув інтубаційну трубку з канюлі, а потім пересадив Каті у візок. Медбрат іноді мав відчуття, підіймаючи з ліжка  невагоме тіло Катінки, наче він міг би її сховати в кишеню і так носити повсюди у будівлі. Насамкінець він віддав їй улюблений шарф, який дівчина завжди тримала накрученим на спинку ліжка і без якого не була готова виходити з палати, бо прикривала ним надрізану гортань. Чоловік повернувся до Аґнеш Гайнал лише тоді, коли вони лишилися в приміщенні удвох.

– Аґнеш, – нахилився він до неї, – не ображайся, будь ласка, за передобіднє…

Дівчина подивилася на нього суворим поглядом, мов суддя давнього племені, який ще не вирішив, яким буде покарання винуватого.

– Нехай це залишиться між нами – продовжував він, апелюючи до її довіри, – але я трохи побив глека з лікаркою. Вірніше, вона зі мною. Усе це не надто цікаво, але сталося якраз тоді, коли я вибіг. 

– Ти же знаєш, як мене вражає, – озвалася Аґнеш, нервово притримуючи канюлю, – коли ви мене передаєте з рук в руки, ніби мотанку.

– Звісно, ти кажеш правду, але я мусив…

– Давай зараз не заглиблюватися в це, добре?

Чоловік кивнув, і на короткий час схилив голову із заплющеними очима. Коли він знову підвів погляд, на обличчі дівчини не було вже жодного сліду попередньої насупленості.

– Можемо йти? – запитав медбрат, і почав визволяти Аґнеш із ліжка.

Ванна пацієнтів фактично була звичайним приміщенням розміром з кімнату, без вікон, у кінці коридора, що був ближче до заднього входу. Стіни її були викладені плиткою трохи вище рівня людського зросту, а навпроти дверей стояла бетонна купіль, також викладена білою монотонною плиткою, біля неї – підйомник з ручкою, лікарняне ліжко на колесах, покрите дермантином, і вибілений залізний стелаж, на якому вишикувалися засоби для вмивання та дрібні допоміжні прилади. Підйомник був необхідний радше для купання чоловіків, або коли медбрат чи санітар, що допомагали їм, не були достатньо натренованими. Іноді навіть легкі на вигляд тіла було не так просто обережно вміщати у глибоку купіль, особливо коли треба було стежити також за температурою води, безпечною опорою для хребта пацієнта і безпорадно звислими кінцівками. Катінку недавно ледь не випустив хлопець-санітар, що незграбно сперся колінами на вологий край купелі, отож, навіть коли йде мова про висоту всього лиш на півприсяд, якщо такі тіла не втримати, то можна нанести їм серйозну шкоду; і не тільки у фізичному сенсі.

Медбрат закотив Аґнеш Гайнал у ванну і поставив візок поряд з ліжком, після чого повернувся до дверей і затягнув на них засув. Коли він знову опинився перед дівчиною, вона підняла свою руку, а чоловік дещо нахилився вперед, щоб та могла вхопитися йому за шию. Було достатньо лише трохи розпрямитися, щоб тіло Аґнеш піднялося з візка, після цього він підпер однією рукою її спину, другу простяг під стегна, і далі одним розмахом переставив дівчину на лікарняне ліжко. Все йшло гладко, і завдяки обережним та делікатним рухам чоловіка Аґнеш могла відчути, ніби її тіло само переміщується в просторі. Торкатися іншої людини – це теж уміння, яке потребує неабиякого таланту, так щоб вона не відчула одразу втручання в її приватний простір, порушення інтимності, незалежності, самоповаги. Більшість медбратів і санітарів, які займалися цим, підіймали кілограми, частини тіла, ваги, безпорадні туші. Але за цим чоловіком просто вмлівали пацієнти, бо в його рухах дивним чином не відчувалося жодних зусиль; коли він брав когось в руки, це завжди виглядало радше як послужливість, а не як обов’язок. В руках інших пацієнти почували себе хворими, в той час як у нього – обраними.

Після того, як він випрямив на ліжку застиглі частини тіла Аґнеш, почав роздягати дівчину. Після розстібування перших ґудзиків на цільному платті з квітковим візерунком, яке змикалося спереду, лице Аґнеш миттю почервоніло, і вона спантеличено опустила погляд. Хворі для купання зазвичай обирають якомога легший для зняття одяг, чоловіки часто просять лише банний халат, не вдягаючи під нього більше нічого, адже на тих пару метрів, які їм доводиться проходити коридором, воно б і не знадобилося. Жінки трохи більше уваги приділяють цьому, але вони теж зважають, щоб асистент з купання не мав великих труднощів зі зняттям манаток. Однак медбрат усе ж засумнівався, розстібаючи сукню до самого кінця, бо вбрання дівчини виглядало дещо повсякденнішим за очікуване, і натура Аґнеш Гайнал не цуралася навіть купелі надати рис гонорової справи. Розгорнувши два краї одягу, медбрат розвіяв будь-який свій сумнів, і на мить його руки навіть застигли в повітрі, але потім він намагався продовжувати процес, ніби не розумів ясніше сонця суті повідомлення. Під одягом у дівчини була делікатна, елегантно спокуслива, прикрашена мереживом нічна сорочка, яка настільки дисонувала з безпристрасним маленьким практичним світом ванної, що спершу чоловік ледве смів на неї дивитися. Коли і як дівчина встигла надягнути цю білизну, хто їй допомагав, роздумував медбрат, поки знімав з руки Аґнеш квітчастий одяг.

Він акуратно простяг праву долоню під спину дівчини, припідняв її злегка і підпер своїм передпліччям, поки підстилав одяг; згодом ці самі рухи він проробив з іншого боку, але тут не підстилав, а витягнув тканину з-під припіднятої спини рівномірним рухом. Тим часом вода повільно хлюпалася в купелі, за цей легенький звук вони обоє були вдячні, бо він принаймні виповнював ту порожнечу, яку залишала їхня мовчанка у повітрі залу. Тепер настав час знімати сорочку; але медбрат ще до того, аби виграти собі трохи часу, вмочив термометр у воду, після чого відкрутив холодний кран на чверть оберта. Він спустив бретельки сорочки з плечей дівчини, по яких пробіглися мурашки, потім припідняв трохи її спину, притримуючи шию, і доки це було можливо, стягнув легку тканину. Аґнеш Гайнал була гола до пояса, і її неприкриті груди хоч-не-хоч привертали  погляд чоловіка. На вершечку двох майже ідеально симетричних, пружних сніжно-білих півкуль сиділи твердо стягнені, мов дві родзинки, густо-червоні соски. Медбрат знову пригадав непристойну розмову, в якій його колеги торгувалися переліком того, що б вони зробили з дівчиною, якби мали змогу, і чим більше стискалося в його шлунку від люті, тим нейтральнішими рухами він намагався стягнути з пояса Аґнеш білизну. Рука його дещо здригнулася лише тоді, коли з-під одягу виринуло неймовірно густе, пречорне лобкове волосся дівчини, що розлягося на стику білих стегон, немов загадковий, манливо дрімучий ліс у глибині засніженої долини. Під час роздягання вони весь час відводили очі, але це потребувало не меншого самоконтролю, ніж якби вони дивилися одне на одного вовчим поглядом.

Чоловік взяв у руки великий рушник і прикрив ним оголене тіло, що аж світилося у відблисках неонового світла від плиток. Коли дивитися на неї з певного кута, то не було помітно, що вірус скалічив кінцівки Аґнеш Гайнал. Але навіть коли ставало зрозуміло, що одна рука в рази тонша за іншу, що на пошкодженій руці безкорисний ліктьовий суглоб лежить так, як бува на старих деревах чіпляється розрослий корч, а на зап’ясті самовільно відстовбурчується долоня, упереміш всіяна пальцями, або ж що таз був дещо зміщений, ніби дві величезні руки скрутилися в одну на двох кінцях, а дві ноги, хай навіть і зовсім трохи, але коротші за норму, тонкі й всохлі, мов стебло будяка, коліна звернуті всередину, на щиколотках невпорядковано звисають ступні, і навіть пальці ніг стягуються; навіть якби хтось побачив усе це, то не мав би права сказати, що в тілі Аґнеш Гайнал немає чогось гармонійного.

Медбрат підкотив ліжко до купелі, перекрив воду, ще раз поміряв її температуру, а далі вставив пластмасове опорне сидіння на дно, врегулював потрібну висоту, після чого обернувся до дівчини. Коли він почав працювати в диспансері, часто ловив себе на думці, що несвідомо розглядає шийну канюлю прооперованих на гортані; він знав, що цього не можна робити, але не міг опанувати свій погляд. З плином часу він звик до цього видовища, навіть перестав помічати, воно стало цілком буденною річчю, чимось таким, як бородавки, родимки чи мелазми на здоровому обличчі; дрібничкою, не вартої уваги. Але коли тіло дівчини ніщо, крім простеленого на ній рушника, не вкривало, її відкрита  трахея знову стала акцентованою. Та все ж вона не була бридкою, а радше захопливою і до певної міри хвилюючою; хоч через неї неможливо було заглянути всередину, але медбрат часто уявляв собі рану як вікно, що відчиняється у провітрюване нутро дівчини і яке через якусь безглузду помилку неможливо зачинити. 

Зафіксувавши колеса лікарняного ліжка, він зняв рушник з дівчини, ступив до неї, підклав ліву руку під шию, а праву – під сідницю, видихнув, а потім, напруживши м’язи, підняв у повітря кволе тіло. Найважче було підвести дві обвислі ноги над краєм купелі так, щоб одночасно не опустити голову надто глибоко своєю лівою, і тримати хребет весь час прямим. Коли тіло дівчини опустилося в гарячу воду, воно знову вкрилося мурашками, а соски, наскільки це було можливим, ще твердіше набубнявіли. Якби я хоча б трохи нахилив свою голову, промайнула думка у чоловіка, я б їх вкусив. Але він так зніяковів від власних фантазій і так налякано намагався позбутися такого марення, що впустив тіло дівчини на декілька сантиметрів раніше від ідеального, через що вона аж плюхнулася на опорне сидіння, вставлене на дно купелі, кинувши на нього водночас наляканий і осудливий погляд.

– Вибач – сказав медбрат, почервонівши.

– Міг би бути обачнішим – відповіла дівчина, і взяла до рук мило, що лежало на краю купелі.

Одних пацієнтів треба було мити з ніг до п’ят, а були й такі, що не потребували жодної допомоги, бо вони й самі з тим могли впоратися. Аґнеш Гайнал була десь посередині; те, що вона діставала своєю функціонуючою рукою, вмивала сама, але все, що йшло донизу від середини стегна по нозі і від зашийка до пояса по спині, мав намилити і сполоснути медбрат. Чоловік відступив від купелі і чекав з опущеною головою, поки дівчина його покличе, тим часом він глибоко вдихав запах конвалій, що піднімався від пінки, стоячи зі схрещеними перед пахом долонями, як футболісти у стінці. 

Він стояв там лише декілька хвилин, але все ж, коли його покликала дівчина, йому здалося, ніби він стовбичив посеред кімнати вже годинами. Наскільки міг, намагався не звертати ні на що увагу, і це вдавалося йому так добре, що складалося враження, ніби він спить з розплющеними очима. Навіть голос Аґнеш він почув не одразу, спохватившись лише тоді, коли дівчина звернулася до нього твердішим голосом, але тоді вже швидко підскочив до купелі і почав обмивати кістляві ноги дівчини дещо поспішними рухами.

– Що це з тобою робиться, де блукає твоя думка? – посміхнулася йому Аґнеш крізь теплуватий серпанок, що висів над купеллю.

– Трохи втомився.

– Мав довгий день?

– Не дуже, радше невдалий.

– Принаймні він вже потроху завершується.

– Потроху…

Чоловік знизав плечами, перейшов на другий бік і намилив дівчині спину, доки та, вхопившись за край купелі, трохи підтягнулася вперед. Отак, підвівшись, груди Аґнеш знову опинилися над поверхнею води, і медбрат, не маючи прямого зорового контакту з нею, зміг ретельно роздивитися їх. На цей раз вони виглядали набагато м’якшими, аніж коли дівчина лежала на холодному лікарняному ліжку, й ареоли сосків теж дещо розтягнулися; тепло вивільнило з них набряк, і вони ніжно повторювали намилювальні рухи чоловіка, ковзаючи по пінистій воді. На долю миті кінчики пальців медбрата, здається, торкнулися краю грудей, на що обоє здригнулися, а чоловік швидко потягнувся за ковшем, і перед тим, як вона могла би щось сказати, великим струменем води змив піну зі спини Аґнеш. Після цього, наче все мало завершитися за чітким графіком, медбрат швиденько простелив сухий рушник на ліжку, а два інших рушники підготовив складеними. Коли все було зроблено з ліжком, нахилився до дівчини; Аґнеш знову вхопилася йому за шию, а він підклав руки по дну купелі під слизьке тіло. Перемістивши дівчину на лікарняне ліжко, він не стримався, щоб не звернути боковий зір з доти дисциплінованого погляду, втупленого в одному напрямку, і пробігся ним по пінисто лискучому тілу Аґнеш. Була в сяянні цього тіла якась грандіозна гіркота, принаймні чоловік відчув саме це, поки швидким посмикуванням ока оббігав непорушно розкинуті перед ним гладенькі форми. Це видовище спонукало думати про шалене кохання, разом з найбезсоромнішими деталями; в глибині всього цього чаїлися крики, гарчання, укуси, стиснені кулаки, дряпливі руки, розширені зіниці, напівтемні стежки задоволення, бризки слини, сперми, вивільнених тілесних рідин, але все це, вочевидь, було недосяжним. Він накрив дівчину одним рушником, а другим почав сушити її стопи. 

– Ти з кимось зустрічаєшся? – запитала Аґнеш дещо непевним голосом. Медбрат зупинив витирання, поглянув на неї, наче вдарений струмом, аж онімів від такої несподіваної відвертості.

– Що ти маєш на увазі?

– Вибач, я не хочу колупатися у твоєму особистому житті – відповіла дівчина з посмішкою. – Просто, розумієш, ми тут бачимо вас такими, якими ви є на роботі, і гадаємо, що знаємо вас. Але ніколи не цікавимося тим, що ви робите, коли переступаєте поріг назовні.

– Ага – кивнув чоловік, і продовжив витирання. – Ні. Я не планував ні з ким зустрічатися. Піду собі додому, відпочину.

– Ну, – відказала не це дівчина, розчаровано відвернувши лице вбік, – я точно би на твоєму місці кудись пішла.

Після витирання чоловік допоміг Аґнеш одягнути піжаму, а потім посадив її у візок. Він поклав на коліна дівчини квітчастий одяг, загорнувши в нього також нічну сорочку, а потім повернув її до палати. Катінка вже була там, лежала у своєму ліжку, знуджено гортаючи журнал. Чоловік допоміг лягти Аґнеш на друге ліжко, вкрив її тоншою ковдрою, після чого обережно встромив кінець респіраторної трубки в канюлю дівчини. Можна було собі спокійно уявити життя, в якому на кінець розмови у ванній чоловік  покликав би дівчину на побачення. Ця реальність не була тією, але можливість, як несподівано схоплений порив вітру, промайнула повз них, і тепер, мовчки соромлячись, вони намагалися поводитись так, ніби не гралися з думкою, яким би мав бути наступний крок. Жодного наступного кроку не було, чоловік так само приєднав Катінку до дихального апарату, потім безсило промимрив слова прощання, і, швидко човгаючи капцями, полишив дівчат.

 

З угорської переклав Олександр Вешелені

 

Редактура Оксана Думанська

 

Передрук матеріалів МАЧ 2020 можливий лише з дозволу перекладачів та організаторів МАЧ

 

Проєкт підготовлено за підтримки Українського культурного фонду.

 

Позиція Українського культурного фонду може не збігатись з думкою авторів.