30. Носорога не було ніде. Не було його то тут, то там, то так не було, то сяк. Ні у думці, ні у згадці, ні уві сні. Ніде і ніяк. Бридка, стара тварина, шкіра її як у черепахи. З неї навіть ридикюль не можна втнути. Ні куртки, ні рукавичок. Носоріг нічого не знав, нічого не вдіяв. 31. Усі ми – окремі острови, частинки суші, сказав останній білий носоріг-самець, перед тим як заплющити очі. Коли море змиє грудку землі, чи будинок твоїх друзів, чи твоє майно, мене стане менше, сказав він із уже заплющеними очима, і почав молитися: альдабранська очеретянка, чубатий шпак, додо, чорний ему, гавайський деркач, гімалайська перепілка, довгоногий кропив’яник, гуйя різнодзьоба, папуга каролінський, ара триколірний, лабрадорська гага, мадагаскарський страус, реюньйонська качка, маврикійська качка, моа гігантська, атитланська пірникоза, стеллерів баклан, райський папуга, ібіс реюньйонський, штангокрилий пастушок, голуб мандрівний, сумчастий вовк, пустельний бандикут, пустельний сумчастий заєць, широкоголовий кенгуру, фолклендська лисиця, візон великозубий, єнот барбадоський, тюлень-монах карибський, квага, антилопа блакитна, арабська газель, мексиканський грізлі, японський вовк, балійський тигр, тасманійський вовк, дельфін озерний, кавказький зубр, носоріг яванський. А зараз піду і я, останній самець білого носорога. Настав час, друзі. 32. Я ніколи не думав над тим, що я носоріг, зазначив носоріг, незважаючи на загрози зникнення, що часом викликає болі у шлунку. Але моя носорожа сутність і за таких умов виявлялась не із середини, а завжди тільки як негативність, як обмеження, як чисто зовнішня рішучість, як, скажімо, в імпали чи бородавочника, котрі у присутності лева кваліфікують себе живою поживою. Так і я ставав носорогом кожен раз, коли помічав зброю браконьєрів, яка виглядала із хащі. Кримінальні імпотенти, думав я тоді, але все марно, адже я вже був носорогом. Та жодна тварина не вдовольниться тим, щоб бути всього лише поживою. 33. Носоріг не є галантним, не є толерантним. Він пристрасний і закоханий. Носоріг ненадійний. Він не є послом миру. Якщо він і є послом чогось, то свободи. Ага, свободи, звичайно, але що це? Носорога не питай. Носоріг є носорогом, отже він цим не є. Він не знає, що він таке. Мовчить, як крапля крові на кінчику шпаги. Як попіл туберози. А от свобода інколи хоче миру, а інколи війни. Завжди по-іншому. 35. Щойно скінчилася Трійця, коли на двадцятий день травня 1513 року від народження Господа нашого Христа один корабель кинув якір у Лісабоні. Він просто із Індії привіз подарунок Мануелю, верховному правителю Португалії, від Музафара, правителя Гуджарату. У листі той писав, що й п’яді землі не віддасть і не виконає жодних вимог, однак хоче миру. Символом його намірів і сили був цей жахливий звір, якого звали носоріг. Коли звір ступив на землю, його вигляд справляв жахливе враження. Кольору він, як плямиста черепаха. Міцна товста луска покриває його тіло, готове до бою. На носі в нього гострій ріг, який він за нагоди завжди точить об камені. Переможна тварина, смертельний ворог слона. Коли вони зустрічаються, носоріг опускає голову, нападає і знизу розпорює живіт слонові. Кажуть, носоріг швидкий, спокійний та веселий звір. Як би його намалювати? Аж у голові паморочиться. Носоріг є виходом у безкінечність. Той, хто цього не бачив, але каже про Бога, той живе у дурних снах і словах. 37. Третього червня 1515 року за наказом короля Мануеля носорога звели у двобої зі слоном. На переповненій площі пани і пані очікували кривавої битви. Але нічого не сталося. Носоріг відійшов у один бік арени, а слон − в інший, вони навіть не зацікавилися один одним. Два тренованих для смерті гладіатори, котрим ні на йоту не цікаво вбивати один одного. Хто переможе? Хто виживе? І що означає – вижити? Глядачі позакидали обох тварин апельсинами. Король Мануель бачив, що відбувається, але не міг нічого вдіяти. І він прийняв рішення. У знак своєї вірності він відішле миролюбного носорога у Рим, папі Леву Х. Хай він цим морочиться. Схиблений звір. Може, то довга подорож його знесилила. Та й загалом – чи здатен він до самоусвідомлення? Ну, власне, байдуже. Носорога прикрасили ружами і гвоздиками, а щоб він не рухався і цим не наражав корабель на небезпеку, його прикували позолоченими ланцюгами, одягли на нього ошийник, оздоблений коштовними каменями, а його ноги знерухомили. Ну так, але біля берегів Лігурії корабель потрапив у шторм, розбився об скелі і затонув. Вважається, що дикий носоріг може переплисти могутні річки своєї батьківщини Ганг та Інд, що він легко зміг би вибратися навіть на скелястий берег порту Венери, якби його ноги не затисли зашморгом. Так корабель разом зі зв’язаним носорогом опустився на морське дно. 38. У кожній хвилині є образ, котрий не вимальовується. Кожної хвилин народжується рух, котрий на півдорозі застрягає, бо не може завершитися. Кожної хвилини зароджується звук, але затихає, бо не може долинути. Якого танцю бракує, щоб народити музику, яка править танцем? Яка картина змальовує пейзаж, що приведе до тебе? Якого тіла бракує, щоб підготувати тіло, за межі якого ти ніколи не зможеш витягнутися? Не знаю, відповів носоріг, я тупий для цього, і опустив свою величезну голову, пішов. Та потім зупинився, сумно озирнувся і мовив: Чому ти не бачиш мене, адже я тут? Чому не чуєш мене, адже я до тебе говорю? Чому ти не здатен чекати на звуки, образи і рухи, що народяться з мене? 45. У зеленому лісі, по рівному полю ходить носоріг. Сині ноги, зелені роги, чекає, щоб я прибіг. Але як довго він чекає? І на кінці голки балансує. Викликає мене зі смерті, Душа моя летить у круговерті, Почекай, носороже, ти лиш почекай, Коли Бог захоче, стану твоїм, та й край.. 46. Коли слон і носоріг витріщились один на одного, слон махнув вухами вперед, а носоріг тупнув лівою задньою ногою. Незабаром дві тварини кинулися одна на одну, але носоріг несподівано повернув. Слона цей крок застав зненацька і бік свого живота він залишив незахищеним. І носоріг проколов його своїм рогом. Смертельно поранений слон завалився на свого вбивцю. Носоріг спробував врятуватися, але кров слона бризнула йому в очі − і він осліп. Його сили повільно танули в муках під гороподібною масою, і скорившись своєму нещастю, він здався. Таким чином відмучилися обидві тварини. Тоді величезна птаха схопила дзьобом обидва трупи, віднесла їх до свого гнізда і віддала своїм пташенятам, щоб ті наситилися їх м’ясом і набралися сил. 47. Що буде, пані і панове, якщо оці от одного разу стартануть? Ви ж розумієте, кого я маю на увазі? Стартануть, пані і панове, щоб відомстити. Стартануть усі, і так, що під ними прогнеться земна куля. Одного разу вони помстяться нам за кожну нашу підлість, і це, зрештою, справедливо. Чи знаєте ви, пані і панове, що у Ємені і зараз кожні півхвилини помирає дитина. Це ми вбиваємо їх, пані і панове. Ви, звичайно, бережете своїх дітей, і дуже правильно чините. Але все ж чи не піддаєте ви їх смертельній небезпеці, залишаючи у власній домівці, яка вже не буде їх домівкою? Що буде тоді, пані і панове? Носоріг мовляв голосом одного філософа. От тільки у політиці, пані і панове, у всіх є своя правда, і тільки від сили залежить те, хто переможе. А от сила – це сила минулого. Пані і панове, шелестів носоріг голосом одного філософа, фатально помиляється той, хто розгадує алегорії втікачів від воєн, епідемій та природних катаклізмів навіть там, де втрачає цілі міські квартали на користь своїх ворогів. Ви фатально помиляєтеся. Ваша біда у тому, пані і панове, продовжував носоріг з єхидною посмішкою, що ви не вірите у політичну діяльність. Але ж ви ні у що не вірите. Навіть у самих себе, пані і панове. Ви декаденти. Ви приречені на смерть. Сказав носоріг і галопом вибіг із великої, напханої дзеркалами зали замку, де відбувалася конференція. Світ настільки забруднений егоїзмом, лінощами, гординею, бездушністю, безжальністю і неправдою, що носорогу, який після багатократного перелому хребця лежав у лікарні, не хотілося більше жити. Чому ви за будь-яку ціну хочете мене вилікувати, питав він свого лікаря. Хіба ви не знаєте, що я беру на себе всі втрати, нещастя і кожного дня помираю від їх споглядання? Боюся, небавом настане день, коли, бачачи спустошення світу, в мені не залишиться навіть краплі віри, і я, позбавлений навіть ознак гідності, буду змушений загинути без віри. 49. Носорожий мій отче! Отче моїх носорожих отців! Це не може так далі тривати. Чуєш, не може! То чому ж ти не вдієш щось, щоб це не відбувалося? Ти взагалі тут? Знаю, ти питаєш, чому не вдію щось я. Не можу, розумієш, не можу, настільки це все темне. Ква, ква, ква, ква. 50. Альбрехт Дюрер ніколи не бачив носорога. Ні живого, ні мертвого. І тому його зовнішність не заважала мальовничим енергіям та збудженим від самої ідеї носорога емоціям вибитися назовні через гравюру. Є в ній щось, що не дає заспокоїтись запаморочливому відчуженню носорога. Ніби ми от осідлали цю броньовану тварину, це чудовисько з людськими очима, а воно відразу поскакало з нами у дикому захваті, а потім, як уві сні, раптово зупинилось над урвищем нашого реального існування. А ми, всього-на-всього жертви якоїсь дурниці (зрештою, для чого нам знадобилося забиратися на древню тварину, котру неможливо приручити?), протягом цілого життя стрімголов мчимо у незнану прірву цього світу. 51. Носоріг безповоротно роздвоївся. Один у своїй кімнаті мирно поглядав у вікно на густу зливу. І подумки писав любовного листа. Я бачу твоє обличчя, казав, хоча ти зараз далеко. Бачу твою душу, казав, нам не потрібні ні дзеркала, ні воскові фігури, ні живопис. Почуття неможливо пояснити, казав він власним голосом, в той час як його другу половину підкидало на кораблі, вуха залило морем, шкіру до крові дряпали дошки, а солона вона роз’їдала рани. У вбудованому в трюм хліві він ніс на собі печать кохання. 52. Кришка закривається, і вірус починає копіювати свої гени. Смерть, зазначив носоріг, це найчуттєвіша подія. Останній зблиск клітин. Копіювання і поїдання. У кінці підгниле м’ясо перетравлюють бактерії, перекладаючи нас на власну бактеріальну мову. Те, що залишається, належить грибам і черв’якам. Яка ж це чудесна турбота, зазначив носоріг, вона помістила у всесвітньо великому шлунку безкінечну кількість копіювальних машин і сказала – хай буде світло. Це стало кодом, який неможливо зламати. І з’явилося світло, з’явилися ранок і вечір. Божевільно грандіозне розмноження генів. І з’явився до цього і рот, котрий може говорити про процеси. Для Ґьоте, звичайно, і цього світла не вистачало. Копіювальна машина гуде над кожною гірською вершиною і у кожній долині. Спокою немає. Будь благословен, перший ранок фотосинтезу нашого, і хай буде благословен кожен наш м’ясоїдний вечір. 53. Носоріг не може стрибати. Навіть тоді не може, коли не зв’язаний. Він не може відірватися від того, чим він є. Навіть на секундочку не може. Від того. Чим він є. Носорогу невідома дуга, носорогу відома тільки пряма лінія. Стоячи на чотирьох ногах, носоріг нюхає землю, нюхає повітря, шукає втрачені сліди. Носоріг не вміє молитися. Молиться, але не вміє. І тому носоріг не може бути чимось іншим, крім як носорогом. Без стрибків і без дуги він чекає, коли його винищать. 54. Роками, не зміряної глибини роками я подорожую у пошуках оманливих перспектив, зазначив носоріг, відкривається одна, і я вирушаю, але тільки через роки, глибину яких неможливо виміряти, для мене стає зрозумілим, що я помилявся, що цей шлях не веде нікуди. І починається новий, не зміряної глибини рік, зазначив він невідомо для кого, і кожен раз я знаходжу нову перспективу, і кожен раз вірю, записав він сам для себе, ніби колись йому могло спасти на думку перечитати свої нотатки, і я знову вирушаю у напрямку вказаної перспективи, але вона теж нікуди не веде, крім як до так званої безкінечності. Але ж я ненавиджу те, що є безкінечним, зазначив носоріг, невимовно ненавиджу, і потім він ще раз, востаннє, спробував відірватися від землі, спробував із усієї сили, бо хоча б на мить хотів залишитися у повітрі. 130. Моє життя, зазначив носоріг, моє справдешнє життя є непізнаваним. Поки серце не скоротиться у першій й останній пульсації, за його синкопованими мелодіями я не буду здатен почути ті звуки, задля яких народився. І все ж таки бажання, зазначив носоріг, тільки бажання підтримують у мені дух, незалежно, здійсняться вони, чи ні, ба більше – найсильніші вони, коли наражаються на непереборні труднощі. Я впевнений, що прийде час, коли просте існування, найпростіші дії перетворяться на молитву, на своєрідний, прихований від усіх засіб, завдяки якому я досягну певної пустоти, і ця пустота стане усім, що я тільки зможу витримати на землі. Тому що єдиним можливим способом володіння є той, коли ми нічого не просимо, а тільки віримо. Але навіть у цій пустоті не замовкає питання про те, що я був чудовиськом або всього лише таким самим, як і усі інші, хто жив. А останнім моїм шансом врятувати себе буде, мабуть, те, зазначив носоріг, коли у останню мить я не промовчу, а крикну «злодій!». Адже якщо вдуматися, вже навіть сьогодні я би мав здатися у першому-ліпшому відділку поліції. 131. У лісі темно, скоро північ. Постійно вмикається поворотник. Показує наступну хвилину відміряного часу. Приховує, де зверне доля і коли настане та сама мить. Приховує те, що тримається купи, а що розпадається. У лісі темно, як перед сном. На панелі приладів загорається датчик. Нога на педалі, шия напружується. Але те, чому судилося згнити, ще міцно тримає. Що це за п’яні ігри? Доля повертає, у лісі темно. Постійно вмикається поворотник. Обрій звужується у металеву трубку, у кінці якої дерева стягуються в одну точку. І те, чому судилося згнити, ще міцно тримає. Доля приховує, коли настане та сама мить. На панелі приладів миготить датчик. Мотор гуде, у лісі темно. У кінці металевої трубки вимальовується якась постать. Носоріг посеред дороги? Гальмуй, гальмуй! Запах часу, голосові зв’язки. Поворотник вказує напрямок глухого кута. 133. Кущі шовковиці тепер цвітуть фіалками, нарцис гарно квітне на ялівці, на модрині ростуть груші, олень роздирає собак, а в горах співають сови. Ми насипали маку по кругу навколо колодязя, а ввечері зібралися й кричали у колодязь, агов, доле моя, альо! Коли я потрапив до в’язниці, то переселився до своєї уяви, внутрішньо взяв самого себе у заручники, щоб звільнитися від того, що вдіяли з моїм тілом. От зараз вже хай вовк уникає овець, хай на диких дубах стигне золотистий виноград, хай синяк звичайний стелиться покривалом без шипів. Сатья Рані піднялася до будинку і розповіла свою історію: її дочку, Канчу, вбили її зведені брати. Спалили її, а все влаштували так, щоб виглядало, як нещасний випадок. Почекали, поки та згорить повністю, і тільки тоді покликали Сатью Рані. Коли наш обранець прийде уночі, він роззується, а ми подивимось на нього і запам’ятаємо його обличчя. Тікай, кричав я, тікай щосили. Коротка черга: тра-та-та-та-та. Довга черга: тра-та-та-та тра-та-та-та тра-та-та-та. 147. Ми п’ємо сіру клейковину бактерій. П’ємо ранком і увечері. П’ємо і п’ємо. Риємо підземні ходи, у котрі заллємо рідкий азот, щоб земля замерзла й остудила перегріте місто. Нелегко нам на карантині, але потрібно захищатися, а бактерії люблять тепло. Солдати перекрили шляхи. Але дехто все одно проникає до квартир, а дехто пробує втекти. Не знає, наскільки це небезпечно. На районі з’явилися перші дворняги, народжені від собак, що втекли до лісу, і вовків. Здичавілі кішки вже не пам’ятають ті часи, коли вони змушені були коритися. Голодні дикі звірі вирвалися із зоопарку, кажуть, ними верховодить носоріг. Усі мають суворо дотримуватися інструкцій. Після заходу сонця ніхто не має виходити на вулицю навіть на території карантину. Протягом дня потрібно багато разів мити руки з милом, ретельно змиваючи водою. Ніхто не має знімати маску. У кого її нема, хай користується поліетиленовим кульком. Хворих із температурою потрібно звозити в ізолятор. Мародерів, панікерів і тих, хто поширює страшні чутки військові розстрілюють на місці. Ми п’ємо сіру клейковину бактерій. П’ємо ранком і увечері. Спеціальні бригади спалюють трупи, а попіл закопують. П’ємо і п’ємо. Підземні ходи маємо закінчити якнайшвидше. 151. Брати мої, азіатські слони, бенгальські тигри, карликові шимпанзе, південно-китайські тигри, амурські пардуси, дельфіни Гектора, гірські горили, іспанські рисі, справжні каретти, сині кити, королівські пінгвіни, орангутанги, руді вовки, псевдоорикси, ізраїльські чорні жаби, східні рівнинні горили, озерні дельфіни, велетенські лемури, якщо хтось із вас ще залишився живий, повідомляю вас, що і в цьому столітті наша доля – це політика, але не забувайте, що життя все одно є невимовно широким і гарним, життя – це любов, це безкінечність планет, це найкоштовніший наш скарб, це смерть. 153. Дякую за те, що і сьогодні існування тримало мене на долоні. Дякую за те, що я мав можливість поспівчувати живим істотам. Дякую за те, що і сьогодні я мав можливість перебувати у чистій природності свого розуму. Дякую за те, що хвороба не шкодить моєму зору. Я не можу знати, що прийде швидше – смерть чи ранок, але хай мене переповнює не страх, хай мрії мої летять у чисте небо, як птах Ґаруда. Якщо я доживу до завтра, хай стану благом для усіх істот, що живуть навколо мене, і хай зможу я їм радіти. Хай на ранок моя нічна домовина перетвориться на гніздо співчутливої любові. Хай там що, а Місяць сяє сріблом, а Сонце сяє золотом, будь-що, будь-як, будь-коли.