17 січня 2020 року комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка розглянув подання ЛМГО “Мистецька рада “Діалог”

Тарас Прохасько народився 16 травня 1968, у м.Івано-Франківську ‑ сучасний український письменник, журналіст, один із представників станіславського феномену. Член Асоціації українських письменників.

Закінчив біологічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка в 1992 році. Після здобуття вищої освіти змінив чимало професій, зокрема, працював в Івано-Франківському інституті карпатського лісівництва, викладав у школі рідного міста, був барменом, сторожем, ведучим на радіо FM «Вежа», працював у художній галереї, в газеті, на телестудії.

У 1998 році почав працювати журналістом у львівській газеті «Експрес», обласній тижневій газеті «Галицький кореспондент».

У 2004 році кілька місяців мешкав у Кракові, отримавши літературну стипендію польської культурної фундації «Stowarzyszenie Willa Decjusza ‑ Homines Urbani». У квітні 2010 року Прохасько вперше відвідав США, де в нього відбулися творчі вечори у Нью-Йорку та Вашингтоні.

Одружений, має двох синів.

Відзначений: літературною премією видавництва «Смолоскип» (1997 р.); переможець конкурсу у номінації «Белетристика» за книгу «З цього можна було б зробити кілька оповідань», проведеного журналом «Кореспондент»; став лауреатом літературної премії імені Джозефа Конрада (заснована Польським інститутом у Києві) в 2007 році; книгу «БотакЄ» Тараса Прохаська в 2011 році було визнано книгою року.

Збірку есеїв «Так, але…», випущену видавництвом «Meridian Czernowitz» у 2019 році, на здобуття Національної премії у номінації «Література» було представлено Львівською міською громадською організацією «Мистецька рада «Діалог». «Проза Тараса Прохаська вже давно є важливим феноменом сучасної української літератури, ‑ зазначається у поданні на премію. ‑ Кожна книжка автора викликає відчуття, ніби він пише про тебе ‑ твою власну історію, пам’ять, твій ландшафт і використовує слова, які б ти сам міг написати або промовити саме у цьому місці. За оповідями про «малих» і «простих» людей Прохасько ховає неабиякий філософський зміст, адже пише насправді про потребу споглядання за цим світом. На першому місці для нього емоція, вихоплена з простору, завдяки якій і відображається суть світу Прохаська ‑ невловима мить від «вчора» до «сьогодні», яка спонукає задуматися нас про «завтра»».

Деталі на

http://www.knpu.gov.ua/

Фото у метаріалі – Ксенія Янко