ВУХА ДО КОЛІН

Угорець замислився, за чим же визначати факт, що він і є угорець.

За тим, що він сповідує істину у вині, тож після кількох бокалів починає лупити по столу і заявляє, що завжди має рацію. Сповідує він також мир у пиві, тож після кількох гальб добросердно заявляє, що любить усіх і всі мають рацію.. Щодо паленки таких абстрактних суджень нема, її просто треба пити, а решта з’ясується потім.

За тим, що усім іноземцям він ладен пояснювати, що його мова аглютинативна, як японська, тобто всі слова у ній змайстровані з малесеньких детальок. Крім того, він погоджується з японцями також у тому, що кожна пристойна людина спершу називає своє прізвище, а вже лиш потім – ім’я. Це ж логічно, невідомо чому інші цього не розуміють!

За тим, що він спроможний травити безмежну кількість непристойних анекдотів, а також анекдотів про тещ, поліцейських і євреїв.

За тим, що розцінює тісто як десерт, їсть його з маком, горіхами, повидлом і доводить до сказу будь-якого порядного італійця.

За тим, що він вірить у святість Супів, які подаються на початку трапези, та Соління, яке сервірується до м’ясних страв, а сир викликає асоціацію лише з гарячими бутербродами, але аж ніяк не з сирною тарілкою.

За тим, що коли англієць покидає товариство, не прощаючись, угорець прощаючись, не покидає товариство.

За тим, що перед дверима пропускає жінок, але ломиться поперед них, входячи до шинка, щоби з лицарською честю Дикого Заходу прийняти  власним тілом запущені ножі.

За тим, що допомагає знімати і вдягати пальто дамам навіть тоді, коли ті  цього не хочуть.

За тим, що з почуттям обов’язку нагадує: угорець не розмовляє під час прийому їжі. Каже це все з набитим ротом.

За тим, що бажає здоров’я іншим після чхання, хоча данець би, навпаки, попросив за це вибачення.

За тим, що не терпить відрижки, хоча у монголів це є ознакою похвали за страви господарів.

За тим, що привселюдно сякається, хоча в Японії це грубе порушення етикету.

За тим, що докоряє людям, котрі витирають носа, або ж осудливо простягає хустинку їм, і не терпить сьорбання під час їди, хоча в Японії чи Китаї це природні речі.

За тим, що називає горою пагорби і морем найбільше своє озеро.

За тим, що, на відміну від синів інших народів, носить обручку на правій руці, і в жодному разі не прикрашав би  її діамантом, бо це ж піжонство.

За тим, що в дитячому віці має вийти під дощ, бо тоді  виросте великим, має їсти моркву, щоб добре свистіти, і шпинат, щоб бути сильним. Якщо ж важить лише вміст заліза в організмі, то він може собі навіть лопату посмоктати.

За тим, що в день народження йому потягують вуха і бажають, щоб вони виросли аж до коліна, хоча це не було б ані практичним, ані естетичним.

За тим, що він свідомий незавершеності цього списку і  малоймовірності його завершення..

СКРОМНИЙ, ЯК ФІАЛКА

Угорець скромний, як фіалка, бо давня колективна мудрість вчить, що так навіть у темряві її можна буде вирахувати за запахом. Угорець скромний  не тому, що це його риса характеру, а тому що його упродовж цілих поколінь цьому навчали, щоправда, він і сам не знає, навіщо це неспинне вдавання скромного. В Угорщині навіть у гості можна прибути тільки у супроводі серійної взаємної поступливості.

– Привіт, то я роззуюся!

– Не роззувайся!

– Та ні, роззуюся!

– Ой, я тебе прошу, це зайве.

– Але я роззуюся!

– Та ми теж ніколи не роззуваємося, ходимо вдома в туфлях, ба навіть в черевиках, гумових чоботах, з яких прямо врізнобіч розлітаються клапті бруду. Нам це подобається, от чесно.

– Але я все одно роззуюся!

– Ой, ну перестань, нема в нас аж такої чистоти!

– Але ж паркет блищить, аж пахне Доместосом! Кажу вам, я роззуюся!

– Та ну, ми максимум раз на рік прибираємо, тут по коліна багнюки і гівна, не роззувайся!

– Добре, тоді я все таки не роззуватимуся, дякую.

Якби на цьому завершувався ритуал, можна було би констатувати, що це просто дуже дивна церемонія, зайва манірність. Але вищенаведена сцена викликає стійку фрустрацію в обох сторін. Господар подумки філософствує, чому ж не згниє той вошивий гість, який не спроможний з поваги до триденної напруженої роботи, протягом якої задля його ж ласки навіть у зазорах винищувалися бактерії, причому по одній, зубною щіткою. А гість казиться, бо відчуває, що господар усе ж був би щасливіший, якби він роззувся, але ж нащо цим скотинякам розглядати його діряві шкарпетки, нюхати смердючі ступні, і якого дідька вони так переживають за підлогу, наче вони з неї їдять, на ній сплять, а якщо і справді вони такі, то хай би вже підкинули якісь кляті домашні капці, а не пританцьовували направо-наліво.

Зразкова господиня теж не може обійтися без скромності. Навіть найапетитніший свій кулінарний шедевр вона ладна розкритикувати, що, мовляв, картопля могла би ще поваритися або вже переварилася, недостатньо чи трохи занадто посолена. Рис вдався надто липким або дещо сухуватим, соус − водянистішим чи густішим, ніж мав би бути, м’ясо недостатньо розсипчасте або ж розвалюється, овочі зазвичай не такі, тістечко теж геть іншої консистенції та смаку, не таке цукристе або якраз солодше, але вдома практично не було інгредієнтів, а всі магазини зачинилися, тому довелося отак накидати скромну вечерю на шість страв. Гостю знову стає незручно, бо ж він весь час мусить переконувати, що все відповідає найперфектнішій ресторанній якості, і фактично визнавати, що господиня, чиї харчі він зараз споживає, весь час бреше.

Класична сцена також пов’язана з останнім тістечком на блюді.

– Беріть, любий гостю.

– Та ліпше най господиня!

– Ой, та вона не голодна зовсім.

– Тоді нехай господар.

– Ні, той вже наївся, більше не влазить, та й зрештою є на світі така річ, як ввічливість.

– Але ж ні!

– Але ж так, не ображайте нас!

– Ні.

– Може, вам не смакує?

– Ще й як смакує!

– Тоді візьміть нарешті те розтрикляте тістечко! Ніхто навіть не рахував, що ви вже дванадцяте їсте!

Бути скромним безмежно симпатично… Витончений, стриманий профіль у напівтіні, відмовні жести, елегантна лаконічність, жодної хвальковитості, стиль до безмежності. Але на міжнародному полі таке не завжди розуміють. Тому коли угорець опиняється у середовищі чужинців, з подивом спостерігає, що поки він завзято та інстинктивно пробує підкопувати власне самолюбство, сини інших націй вельми пишаються навіть тими своїми досягненнями, яких не видно озброєним оком. Якщо, наприклад, угорець виходить зі співбесіди, і йому видається, що тут він потрафив, то на запитання іноземного колеги про те, як все пройшло, він вважатиме надто великою нечемністю й очевидною банальністю відповідь на кшталт «здається, добре». Натомість почне звичну для наших країв програму: «Ой, не знаю, певне вийшло не надто переконливо». У таких випадках ці кляті іноземці завжди все сприймають всерйоз і починають допитувати зі співчутливими поглядами, що ж трапилося. Бо їм невідомий ритуал, і вони не починають безкінечні торги:

– Ні, ні, точно все мало вийти добре!

– Якби ж то!

– Але ж раніше теж вдавалося!

– Ні, два тижні тому, наприклад, було паршиво.

– То був виняток, ти завжди супер!

– Думаєш? Не розхитуй мене! Цього разу точно не вдалося.

– Та ні, от побачиш, тебе  візьмуть, ба більше, одразу призначать директором…

І так далі, відповідно до приємної хореографії. Але ж іноземця цікавить купа конкретики, на що угорець починає заїкувато перебирати, що може проблема зі знанням мов… або з підготовкою… чи професійним досвідом… може, він не ознайомився зі свіжою статистикою… чи ставлення було недостатньо позитивне… Закордонний колега на це лиш співчутливо покивує головою, щиро жалкує за цю купу нещастя, дивується, навіщо було приходити з такою непідготовленістю, а потайки навіть радіє, бо його шанси одразу же зросли.

Ось який угорець! Якщо він склеїть макет Парламенту з шести мільйонів чотириста п’ятдесяти тисяч шістсот сорока трьох сірників за п’ятирічний термін, пожертвувавши всім вільним часом і ризикуючи власним зором, то на докучливі питання  лиш знічено відповість: «Ах, не варто перебільшувати, просто в мене було кілька зайвих днів, на це будь-хто спроможний». Він виграє приз у Каннах зі своїм фільмом і заявить, що не було це бозна яке досягнення, вони просто з кількома друзями зійшлися подуркувати, відзняли все на домашню камеру і їм пощастило, бо взагалі вони мали надсилати інший, набагато кращий твір для відбору, просто сплутали DVD. Він може вилізти на Еверест, хоча насправді просто збігав у магазинчик за молоком, тільки там його вже не було, тож він рушив у віддаленішу точку, але по дорозі заблукав, і вирішив заскочити на гору, щоб роздивитися.

Угорець іноді задумується над тим, чи наші величні предки так само серійно вдавали невибагливих. Чи казав король Матяш у відповідь на здивовані погляди тих, кому він показував свою бібліотеку Корвініану з ошатними кодексами, що «ой, хлопці, та це мені просто накидали кольорових буклетиків, а я їх трохи впорядкував»? Чи, скажімо, на Чорну армію щось на зразок «я тут влаштував для свого племінника святкування, а друзяки його для сюрпризу вдягнулися в чорне, а після вечері ми гайнемо у Відень порозважатися»? Чи казав Сечені про Академію: «Первісно я планував звести буду для Бобика, але потім подумав, що не завадило б до собацюри приставити опікунів, доки мене не буде вдома»? Або Кошут про революцію: «Нам набридли передачі по телевізору, ми трохи побешкетували у кафе «Пільвакс», але нічого серйозного»? А Імре Надь про 1956-й: «Ми організували ознайомчий тур до Угорщини, шкода, що на нього переважно прийшли тільки російські туристи, взявши замість фотоапаратів кулемети»?

Однак проти скромності теж існують ліки, скажімо, споживання спиртних напоїв розчиняє цю рису в угорцеві, і після кількох кіл він вже готовий до крові дертися з тим, хто ставить під сумнів перевагу угорців в усьому на світі. Плюс є такі угорці, яким навіть пити не треба для цього, адже гордість закріпилася в їхній голові твердо й навіки.

ЯК ТРАНСПОРТУВАТИ ТЕЩУ?

Угорець має друга, який успішно вполював собі еталонний примірник угорської тещі, вартої наукового дослідження. Замість наради угорець та його друг ритуально зустрічаються в шинку, і п’ють пиво за здоров’я тещі. По перших кількох бокалах згадуються лише звично жорстокі жарти про тещ.

– В якому стані найкраща теща? Коли вона предтеща!

– Яка зачіска пасує тещі? Розділена посередині, сокирою.

– Як ховати тещу? По пояс і живцем, щоб могла доглядати свою могилку.

– Що треба з’ясувати, коли теща йде на цвинтар? Хто поверне велосипед додому. Або ж чи буде проводитися лежачий замір.

Коли ж низи бокалів відбиваються щораз більш обважніло по столу, починаються серйозніші життєві роздуми.

Хороша ж бо теща ніколи не втручається у справи, які її не стосуються. Але ж хороша теща настільки широко обізнана, настільки добре моніторить суспільні, комерційні й бульварні медіа, має настільки ґрунтовну поінформованість на ниві теорій змов та пліток, що кружляють у її перукарні, що важко уявити тему (від американського футболу до ядерної фізики), в якій вона не могла би додати чогось суттєвого.

Хороша теща – медичний геній. Покашлює дитина? Теща одразу проводить їй операцію телефоном, наосліп називає діагноз, передає (негативну) енергію, одразу виявляє вірус захворювань рота й нігтів, імунодефіциту, бубонної чуми і ще чималої кількості летальних недуг, а ради переконливості навіть не оминає згадати їхню латинську назву. Свої слова вона підтверджує широким спектром медичної статистики, у внука одного знайомого був якраз такий тип покашлювання, а потім піднялася температура, почалося блювання кров’ю, і незабаром той помер. Інша знайома вагалася, чи викликати швидку, тож уже можна збирати на вінок дитині. Третя знайома пошкодувала грошей на гелікоптер швидкої, і відтоді в траурі, не може собі пробачити. Але хороша теща швидша й ефективніша і за швидку, і за гелікоптер, вона доставить усі непридатні ліки і кілька пучків лікарських рослин, інтенсивно лікує онуків, яких батьки штовхають від себе на вірну смерть. Коли вона покидає місце скоєння (бо хороша теща має купу важливих справ, не може ж вона цілий день сидіти біля внука чи внучки, особливо якщо вже вдалося відвернути остаточного погіршення), вона тримає зв’язок телефоном, і кожні десять хвилин розпитує, чи правильно дотримуються її вказівок, якої консистенції соплі, кал і багато інших цікавих речей.

Хороша теща – туристична агенція. Її інформаційна мережа охоплює весь світ, вона знає, що на Галапагос не варто їхати, бо там кишить отруйними каракатицями, в Італії засів грибок стопи, Греція снобістська й брудна, у Хорватії неможливо знайти нормальне помешкання. Хороша теща дізнається через суперсекретні канали про найнадійніші пропозиції і дуже чекає на відгуки опісля. Так, мамко, харчі були бездоганні (як же їм зраділи бродячі пси!), апартаменти божественні (незважаючи на запах жирної їжі, що ширяв кімнатою, тарганів і тотальний наступ комарів), обслуговування просто казкове (лінива білявка з відрослим волоссям у брудних колінних шкарпетках, яка весь час колупалася в носі і не розмовлялала жодною людською мовою), ціни зовсім не кусючі (за екстремальні умови навіть не стягували додаткову плату). Наступного року теж попросимо поради в мамки!

Хороша теща виконує роль коуча, поліцейського, пожежника, пастуха, що зганяє отару. Сину мій, не смій так розмовляти з моєю донькою, знову правда на її боці, краще б ти попрацював ще кілька додаткових годин, приніс би більше грошиків у хату, вона має право трохи розслабитися, нащо ти наробив їй стільки дітей, я то тут ні до чого, але подбай про неї краще, чого це твоя жилетка така велика, якби я не позичила вам, сиділи б зараз поміж злиднів, халявщики, п’єте мою кров, але скоро дістанете на горіхи, я знаю одного прекрасного юриста, той геть і спіднє відсудить у тебе, негіднику, послухай мамку, я завжди бажала тобі лиш добра, солодкий мій, ми люб’язно прийняли тебе в цю поважну родину, а ти поводишся, як неотеса, готова посперечатися, що ти і зараз десь попиваєш із тим нікчемою, ви ото двоє – пара міських ідіотів!

З ростом інтенсивності спожитого пива настрій все сміливіший, а жарти про тещ стають дедалі витонченішими…

“Людина заходить в ритуальне бюро, щоб домовитися про кремацію тещі. Коли продавець запитує, на яку адресу треба виїжджати, отримує таку відповідь:

– Не треба нікуди виїжджати, вона стоїть на вулиці перед вашою конторою.”

Загальновідомо, що угорець називає сидіння в машині біля водія «тещиним кріслом», у той час як французи на нього кажуть «місце мерця», адже за статистикою найчастіше в аваріях гинуть саме ті, що їдуть на цьому сидінні. Явище це не суто угорське, але все ж представники чужих націй з подивом відкривають для себе багатство угорського фольклору довкола тещ.

Фіни теж вставляють своїх п’ять копійок у цю справу: прибиті до верху кузова лижні коробки вони називають «скринею для транспортування тещі». Німці вважають, що пустельний кактус з довгими і особливо гострими колючками, який ніжно прозивають «золотою бочкою», якраз і є «сидінням для тещі»..

Зрештою, французи теж не янголи, коли йдеться про тещині справи… До прикладу таке:

“Заходить чоловік в аптеку і хоче придбати миш’як.

– Але мсьє – відповідає аптекар –, я не можу його вам продати без рецепта.

– А якщо я покажу вам фото своєї тещі, цього не вистачить?”

Поляки теж не відстають…

“– Пане, ми викрали вашу тещу, і вимагаємо за неї викуп!

– А що буде, якщо я не заплачу?

– Ми її клонуємо!”

Ось так жартує угорець у товаристві свого друга, доки на столі виростає ряд пивних бокалів. Потім задзвенить мобільний у друга, той зблідніє, кине купюру на стіл, і миттю вибіжить. Примкнувши телефон до вуха, він обертається на виході, широкими жестами німо показує на апарат:

– Вибачай, теща завершила покупки! Так, мамко, вже їду!

УРОК МОВИ

Угорець не розмовляє по-чужинськи! От серйозно: сільвуплє, шпрехензі, обладі-облада! Вони нормальні взагалі? П’ятирічна дитина балакає чистою угорською, а вони тут носяться з тим, що це важка мова, її неможливо вивчити. Скоріше це всі решта неможливо, та ще й звучать вони по-дурному. Угорець разом з друзями одного разу поїхав до Італії, і з’ясувалося, що пересічний італієць так само міркує про мови. Хоча сенсу в таких речах, як допіо, макіна чи пербако, зовсім немає. Ті чуваки лиш манали випендрюватися з «хавар’ю», «хавмач» і «сенк’юфозем’юзік»… Лепечуть своєю італійською, а там – зрозумів чи не зрозумів, твоє діло. З іншого боку кумедно, коли угорець може сказати про будь-кого на вулиці, що оце така дурна шевелюра, поглянь лиш, який цей кент косоокий, а в цієї груди такі, що може котити на тачці. Угорці іржуть, а італоси дупля не ріжуть, що відбувається.
Одного разу все ж угорець проколовся, вказавши на одного типа, що в нього башка така, як бабуїняче гузно, від чого він почервонів ще більше, заїхав у зуби угорцю і відповів словами «твою маму». Угорці, певне, й на Марсі живуть, хіба лиш зелені, зростом до колін, з шістдесятьма щупальцями і ста тридцятьма ногами.
Угорцю та його друзям набрид Рим, купа нещасних туристів і тьма-тьмуща церков, тож вони крутнули щодуху по звивистих доріжках і метнулися поміж  італійських сосен та кам’яних будиночків на південь, просто так.
Одного вечора вони завалилися у милий ресторанчик з терасою, десь на два кроки від краю світу, повний спітнілих італосів, які репетували, мов папуги. Угорців було щось із десяток, половина мужиків, кожен з яких по-звірячому голодний, а офіціант почав тараторити свою мольтопіколо-джамбала-субісаррета-чортівню. Угорці втупилися в меню винятково італійською, ні картинки, ні звуку.
Офіціант махає руками, і невдовзі виходить з шістьома маленькими причепуреними мисочками з червоної емалі, в кожній з яких лежить якась паста. Він викладає їх на центр стола, гості лиш глядять, бо ж чи стачить тих макаронів на них усіх, поготів на угорців. Вони накидаються, мов кури на хруща, аж геть вишкрябують дно мисок. Мали б змогу, то й стіл би погризли на додачу.
Приходить пацан, дивиться на миски, округляє очі, зводить плечима, збирає начиння, щезає. Потім з пів години нічого не трапляється. Раптом розчиняються двері кухні, і з’являється в гусячий ряд шість хлопаків, кожен в руках несе гігантську каструлю, повну пасти. Угорці лиш опісля здогадуються, що в мисочках їм приносили лише дегустацію, за якою вони мали визначити, який різновид замовляти. А вони зжерли все дощенту, отже, забажали всього. І отримали валом.
Але ж угорців витесали не з того дерева, щоб вони драпонула. Засукали рукави на сорочках, і тримайте мене семеро… Наминали їдло, що аж піт лився, люди з інших столів уболівали за них, персонал кухні весь вийшов й усміхнено наспівував, плескав у такт, знімали на мобільний, гарантовано, що вони ще роками про це розмовлятимуть.
Побували в нас угорці − і зжерли пів ресторана.

З угорської переклав Олександр Вешелені

Редактура: Оксана Думанська

Передрук матеріалів МАЧ 2020 можливий лише з дозволу перекладачів та організаторів МАЧ.

Проєкт підготовлено за підтримки Українського культурного фонду. Позиція Українського культурного фонду може не збігатись з думкою авторів.