СТУДЕНТИ БІЛЯ ПАМ*ЯТНИКА БУДДІ Навіщо людям вчитись взагалі Якщо вони вважають, що все знають. Але знання їх завжди замалі. Усе що є, за гроші зрозумієш І як отримаєш забудеш Тож вивчити всього ти точно не зумієш. Навіщо ти розумний, навіщо ти знавець, Як думаєш про все, одне й те саме. Тож вивчити усе тобі ніяких сил не стане. Філософів ти цитувать зумієш, хоча вони всі так собі знавці. Кажу ж, все зрозуміле зрозумієш. Вчимося ми в угоду Бога, чиї книжки нас манять як магніт. Щоби знаннями нам здолать дорогу. Все те, що я словами розповів, Розкажеш всім - це буде добра справа. І вивчити всього я так і не зумів, Я міг, але життя закрилась брама. ПОМИЛКОВЕ ВЧЕННЯ Цю школу Аристотель заснував але ми знаємо усі, він вигаданим персонажем існував який і не ходив ніколи по землі. У школі із ремонтом його бюст І учні вирушають в клас вивчати його праці. Як так можливо, хлопець запитав, нема його, а ось його роботи? Хтось інший – вчитель відповів йому, що дуже прагнув схожим буть на нього. Тому обличчя в бронзі він залишив. Він заспокоївся але, то був вже інший Аристотель. ПЛАТОН У ПОВІТРІ Молодий вчитель проводив жахливі заняття. Не знав достатньо, ніколи не читав Аристотеля, завжди засинав на ньому, навіть випадала книжка з рук. Проте на Платоні прокидався, що навіть закидав книгу в куток. Колись в кімнаті для вчителів, сидячи, ще раз кинув її, так що перший том держави вилетів у вікно. Але не впав, бо працівник на вулиці дивився на чайку і злякався, бо в небо підіймався злочинець спочатку над школою, згодом полетів у відкрите море. ЧОРНИЙ ОДЯГ 61-річний Кранах на книжковому папері малює портрет 50-річного Лютера. Чорна накидка, чорна сорочка, чорний берет, ніби збирається сидіти в гостях за одним столом із Жаном-Полем Сартром. Або хоче спати разом з Симоною де Бовуар. Як зустрілись? Нехай на півдорозі. В кінці 1730-х. Бовуар кладе палець на ямочку на підборідді Лютера. Очі Лютера під блузкою жінки. Своїх майбутніх дітей віддали 19 століттю, в няньки. Вам вирішувати чи це був Гейне, Бодлер чи К’єркегор. БУНТАРСТВО ПРОТИ КРАСИ У камені нема скульптури але будь-хто може її зробить. Тесати камінь можна і з натури, Мистецтво – це одна лиш мить. Той морський осад, що мармуром став, тепер в чоловіків перевтілився І всю культуру в себе він вібрав, а хтось з живих мистецтвом зцілився. Якщо проти краси повстанеш ти, в якій є трохи благополуччя. Ніколи не зрозумієш її натяки, Вона дозволяє собі лише придивитись щось на ринку думок, і їй не важлива ціна пропозиції. ОБИДВА Рембрандт: Воздвиження Христа 1633 Настільки темно, темно, темно Як темно, темно, як шедевр Так темно, темна річ, я знаю. Ставлять хрест Христа. І в цих важких, важких обов’язках допомагає сам художник. Тримають втрьох, тримають, тримають, один тягне. Засунута в землю лопата. Яка точна, точна точна робота має бути, аби хрест не перекинувся. Основа його ще зовні стирчить із землі. Штовхають напружено, запах поту, крик. Майже готово. Рембрандт допомагає. Рембрандт один із трьох. Він, чиїми очима ми все бачимо, він там, він там, він там. Він той, хто малює за нас, хто там замість нас. Ти вже встановлюєш хрест? Вбиваєш чи навпаки допомагаєш? Не прикидайся, хоча жоден з них – трохи, зрештою дуже: і те й інше. Обидва. ВИБИТИСЬ ІЗ БАНДИ ШАХРАЇВ Громадянин Республіки Венеція – Я. Правителі світів, царств, халіфатів тісняться. Ми хочемо жити тільки тут. Я кинув торгівлю на деякий час. Магазин – мій брат, а мої винограники культивують орендарі. Я хочу жити тільки тут. Я вільна людина, і я ніколи не буду собакою, але на світанку, я, виходжу полювати. Не за гроші, аби лише побачити обличчя несправедливості. Навіть в очах акул є горе. А вони просто хотіли жити. В церковному оркестрі граю на скрипці, Я почуваюся на репетиціях ніби можу лишитись сторонь розбійної банди, що мені не потрібно бути другом піратів і шахраїв. Я не хороший скрипаль. Я просто хочу жити. Ввечері гуляю по місту. Фігури в масках проходять повз мене. В гондолах закохані, одягнені в чорні плащі. Або змовники, що ховають ножі, за ними слідкує поліція. Крадії ювелірки, контрабандисти, позичальники та інкасатори. Я спостерігаю за ними з мосту. Не думаю, що вони просто хочуть жити. ДЕСЯТЬ ТИСЯЧ КОНЕЙ Якби при битві під Ватерлоо десять тисяч вбитих коней лишились в живих! Але як вони могли б вижити? Якщо вже тоді б машини замінювали тварин, очевидно, що битва була надто кривава- нічого не допомогло б. Бій мав би затягнутись. Але як? Наполеон не повернеться від Ельби. Звісно, тоді спокійніше можна було б піти на компроміс, і його не заслали б туди. О, якщо б володарем острова Ельба Я міг бути! Я б не був тираном, мені вистачило б маленької вілли на березі моря. І обов’язком держави було б десять тисяч коней тримати, яких не можна ні на що змушувати та гнати на змагання. ГЕОРГ В ГЕЙДЕЛЬБЕРЗІ 1816 Здається наступив той час, коли філософія знову може сподіватись на увагу і любов, каже професор Гегель після поразки Наполеона, після усунення наслідків революції. І наука, що майже замовкла, знову заговорить. Світовий дух настільки був зайнятий реальністю. Він не міг повернутись і заглибитись у себе. Він займає крісло в Гейдельберзі, уся філософія зустрічається там, і поєднується в історію. Світовий дух не прийшов на виставу, він гуляє по алеї філософів, але сам не філософствує, не думає, не інтерпретує, не аналізує, не підсумовує, не робить умовивід, не сумнівається і не коментує, не суперечить, і нічого не розуміє. Не нічого, а щось так, можливо, не все. Годує птахів, Крихта до крихти, Доки синиця не сіла на його долоню. СКЛЯНКА БОДЛЕРА Я завжди був клятим боягузом, і саме через це, так мало отримав від життя. Завжди шукав вже вимерлий тип людей – благодатних. Поки помітив – вимерли, або просто померли, завжди вчорашні люди, вчорашні критики цікавились, Я хотів у вчорашніх літературних журналах опублікувати свою книжку. Довгі зусилля. Я хотів бути частиною цього, завжди. Я подружився з мертвими. На кілька десятиліть чи століть я відстаю від свого віку. Мию склянку Бодлера з-під абсента, стоячи за прилавком пабу, протягую руку до його подруги, прикро, що я її не розумію, і, лише жестами спілкуюсь. Я збуджений, терміново ми повинні стрибнути в ліжко, але тоді хтось пише на моєму обличчі, що відбувся запуск секс-відео. Так, моє бажання легко прочитати. Як заглядає в мій мозок, і як заглядає в минуле, як я туди потрапляю, цього я не розумію, не розумію, не розумію. БОДЛЕР Якщо ти не негідник, навіщо цим цікавишся? Чи все ж таки поганим стати збираєшся? Життя погане, так, погана є прикмета, Коли в твою кишеню впаде скривавлена монета, Кидайте в мене книги й квіти. Лиш тільки, що в крові – я буду їх ловити Хіба погані ті червоні квіти? Все навкруги біль, рани, протиріччя, недруги, І падає біда. Важкі ваші слова І знову лихо, знов падіння. Ви слухаєте роздуми п’яного створіння. Лайно птахів, і дощ, і бризки хвиль, дає ідею, напрям для розмови. Вода вбиває – це частина змови. ТІНЬ ВЕРЛЕНА Спочатку туман пропадав, але зараз Бродить серед дерев, сірий, і жодна стіна чи огорожа це ніщо для нього - Цей сад вже півроку як мертвий. В руках осені нова бензопила Вона відрізає від року один день. Хтось стукнув по даху, як мученик, він великий художник-трансформатор. Після фіолетового світанку сірий ранок, але від цього не думаю, що все зруйнувалось. Осінь заспокоює. У мирний час генерал, а в час війни – вояк за мир. Бажання миру несе в собі біду. ТАК І НІ “Є такі люди, в чиєму житті наступає день, коли потрібно сказати велике НІ або велике ТАК” Кавафіс: Che fece… il gran rifiuto Велике “НІ” не вимовляй ніколи! А “Інколи” лиш інколи вживай. “Ні” значить “Так”, цю істину глаголи. Над словом “Так” є щось, стривай, Пов’язане з реальністю нехай. Над словом “Ні” - велика заборона. А те що є, забути постарайся, тверде “Так” використовувати намагайся. Забудь про всі короткі “Ні”. Для “Ні” ти інше дієслово відшукай, нехай шумить, співає і кричить. “Ні” не кажи, забудь, не знай Ну як на те пішло, забудь частини мови, забудь усі-усі слова Лиш “Так” це всі твої розмови! Я бачу починаєш гальмувати, Ну що ти, це хороший старт. Куди те “так” і “ні” нещасне спрямувати, Щоб у думках не було лексичних витрат. ЛЕНІН ВІДВІДУЄ ГОРЬКОГО НА КАПРІ - Як ти смієш тут бути? Таке місце для нас занадто красиве. - Не красивіше за Крим. Важливо те, що ми існуємо. Я пишу точніше про нашу російську країну, якщо я трохи віддалився від неї. - Буде час переробити все те, що ти описуєш, я виведу нашу країну в новий світ! - Не обманюй себе нітрохи, дарма даєш свободу музикантам! - Це точно! Ви будете звільнені від примусу! Тече свобода і розливає нашу дискусію. - Навіть не знаю чи добре буде якщо ви виграєте? - Не переймайся, я ніколи не виграю. Якщо ви не виграєте, багато дурних панів битимуться. Їх нестримна тупість – єдина надія. Визнаю. - Процвітання – це те, що більшості з них давно набридло. Із світу, який вони знищують все зникло. Голова порожня, навіть якщо і доглянута. - Максиме, це фігня. Свідомість і буття куди складніші, багато-багато бід разом: вітчизна. Яка помилка лишилась? Тільки Божа. - Не чіпай його! Бо занадто рано досягнеш успіху, І це може сильно збити тебе. - Так! Надія – це сад розміром зі жменю. Посади дерево і сподівайся, сподівайся, сподівайся! - Досить! Росії потрібно півстоліття… - Але ні. Пару років і буде війна. Все що було до цього – змінилось, Тоне кожен маленький острів, де існує лише бідняцьке існування. Багато жебраків. А ти тут. - Твоя професія п’яніє. Краще було б не розуміти. Якщо виграєш хіба не будеш тираном? - Ні в якому разі! Люди піднімуть мене на плечі. Я пил. Пил успіху. Не залишається нічого крім влади, а влада – це отрута, що веде до самогубства. - Не вмирайте, дорогий Володимире! Які новини на нас чекають в майбутньому? - Великий жах, я все ще бачу, все мов в тумані, але я помру, а ти залишишся тут! - Письменник може витримати все! - Все одно його прибере диктатура. Ви будете врятовані, і всі будуть ненавидіти вас. - Треба лиш писати, це наше правило! - Але інколи варто і прибрехати! - Ти чи смієшся? - Не вірите мені, то подивіться самі. Налий вина, уже прийшла весна. Якщо ми виграємо, то просто кивай, цього буде достатньо. Не говори розслаблено, і сильно грізно теж. Слідкуй за кожним своїм словом. - Та чи дозволено писати? - Мені головне як ти розмовляєш, але що якби Троцький пішов за мною? - Ти ж знаєш, що великі не люблять змін. - Максиме, я кровожерний. АВСТРІЙСЬКИЙ НЕЖИТЬ Безсоромно ми топчемо табу, як це робили Тракл і Шиле. А хто не топче, той впаде в нудьгу. Ти по доріжках не гуляй багато Монархія для мене дім. Мерщій топчи табу завзято. Не кожен із австрійців лабац*, правда, В них божевілля підкипало як в котлі. Табу вся топче їх громада. Кого не мучить будь душевний, Той мабуть від проблем непевний. Він день і ніч топче табу! Лебідка з голими ногами, перепливає на той бік. Табу ми б’ємо кулаками, Дельфін мій брат, сестра моя акула, Людина – все, така є формула. Усіма силами ми топчемо табу, А хто не топче – той впаде в нудьгу! *Лабац – образлива назва австрійських солдат, що приймали участь у визвольній війні під проводом Ференца Ракоці. ВЕЧІР ЗІ СВИСТОМ Я думав про життя Георга Тракля він був недостатньо слабким аби витримати, і війну на листочку затримати. Чорнил з пера впаде остання крапля. Нас заживо спалити може, Вбивати нас зсередини гаразд. Рука приречності погубити може Лиш деяким щастить уберегти свій глузд. Лікар-ампутатор не забарився, професіонал вчасно з’явився. Слідкує. Операція. Як вийме все колега, вийнявши печінку, скаже, що після такого дня, варто провести вечір зі свистом. СИНІЙ ГОДИННИК З ЛЮДЬМИ Минулим і теперішнім ненависникам Оді* Мініатюрні люди роками живуть, для них моралі не існує. Вони не скромно по життю пливуть. Якщо я їх сварю – мене теж зачіпають, Ще не створили карти світу їх. Їх лиш з роками визнають. Є щохвилини невелике вбивство: На людей сонця нападають враз. Весь світ цей ніби їхнє королівство, Говорять, що то місяців сини, годинника не мають, і не знають віку. Ніколи не відчують своєї сивини. А ще існує людина-рік, в розмові завжди преходить на крик. Все знає і хизується усім. Але для усіх них це кінець світу, Тривалість їх життя в секундомірі. Вони пройшли життя свого орбіту. Тепер живуть в іншому вимірі. *Оді Ендре – угорський поет-символіст. СВІТ ЯК НАУКА НІЧОГО Я помер давно, так як помер мій батько, В чиїй свідомості я існував завжди. Від нього в мене лишилось лиш прізвисько, Його відсутність, в голові лиш спогади. Але я можу жити, якщо він пам’ятає, про мене, навіть з того світу. І віра в мене в нього кожен день зростає. Із небуття я свої дні почну. Це непоганий кінець для початку, Про тата не полишу згадку. Хто думає, що я ще можу жить? Всю їжу та пиття тримайте далі, Я все чіпляюсь в два помножити на два. Та спроби всі мої невдалі. ДЕ Є БІЛЬШЕ ПРАВДИ “… він чіпляється за власну правду, лише щоб стати неправдою у всій повноті” Адорно: Mahler Коли з кишені слова дістає, І його це ніяк не турбує. Його правда брехнею стає. У дзеркалі лиця не бачить, тільки спину Не розуміє як так може буть, він бреше всім, він гра гнилу людину. Брехня зненацька застає, а він забув усе про що глаголив. Його правда брехнею стає. Його слова існують лиш наполовину, а совість вже загублена назавжди. Він бреше всім, він гра гнилу людину. Реальність в нього відстає, Забарвлює усе і фантазує Його правда брехнею стає. Його правда брехнею стає, та нічого це не дає. Слова створюють для нього домовину Він бреше всім, він гра гнилу людину. ЗАКОН ТОМАСА МАННА Святий Томас Манн, який став справжнім громадянином замість усіх нас. Я теж завжди був незалежним. Як ти міг все це зробити? Рости і не зламатися. Заводити сім'ю, а не розлучатися. Уникайте компаній хлопців і не втрачайте себе. Писати про своєї сім'ї секрети і не руйнувати їх. Ставитися до іронії серйозно і не руйнувати її, сприймати серйозно письменництво і не руйнувати його. Бути справді великим письменником, і не руйнувати себе, ухилятись, уникати самогубства, а не руйнувати себе. Любий Святий Томас, підтримуй моє життя! Любий Святий Томас, допоможи мені закінчити мою незавершену роботу! Любий Святий Томас, дай мені сили, наполегливості, чогось з вашої впевненої совісті. Хоча ні! Візьми це все до біса! Ти як і всі інші просто випендрюєшся, як і всі святі. Ти серйозно думаєш, що будь-хто може стати таким відомим письменником як ти? Як дякуєш за образливі слова? Просто щось на мить пробуджує тебе і ти полишаєш загробне життя? Знаєш що, я не хочу бачити серед привидів того хто воскрес. МАЛЕНЬКА І ВЕЛИКА ІСТОРІЯ Яну Паточці Якщо велика країна оголошує свою велич, стає смішно, і починається занепад. Якщо маленька країна, оголошує свою велич, вона стає жалюгідною, починається її зникнення. Якщо тілесна свідомість країни починає розгойдуватись на своїх людях, то вони будуть схожі на жебраків у старому лахмітті. Якщо велика оголошує потребу стати більшою, то може втратити все, що зробило її великою. Якщо ж маленька оголошує потребу стати більшою, то можна віднайти все те, що робить її малою. МОЛИТВА ЗА НІМЦІВ Як могло трапитися таке з цими дорогими людьми, що їх так жахливо перемішали в 1933 році? Кожен з них такий покірний, такий добродушний. Усі вони, як і будь-хто з нас можуть бути такими ж, а саме більшість. Як може бути, що цих дорогих людей не прихистили у 1935? Або їхні батьки, їхні бабусі та дідусі, їх німецький дух, діалектика, присутність критики здорового глузду. Як це можливо, що вони віддали своїх дітей в солдати в 1939 році, а ті терпіли бути інвалідами, аби захистити своїх нащадків. Існування було заборонено. Просто тому, що він помічає щось інше розуміє щось інше, радується іншим красотам? Як пара недобросовісних ніхто, пара нешляхетних, що уникли призову, вільних, вплели їх у криваву підлість? Цих білявих людей, що любили Баха і Гельдерліна в 1944 році. Щось не так з цим світом, якщо таке було можливо. що Войцек веде Ґрегора Замсу перед собою і Еффі Бріст, тому бунт чоловіків не викликає сумнівів. Чому поранених тягнуть за пов'язки, і на льоду валяються вже не живі тіла циган? Як це може бути, що Гаус не прорахував, що Ейнштейн їм не допоміг? Дочка Рільке чому стала нацисткою? А Гітлер, цей перспективний маленький художник? Що в тому пиві, що в тому коричневому соусі, що в тому Вагнері? Як може бути, що ми не вбили себе стріляючи в космос від страху, побачивши, що сталося з німцями? Як це так, що нам не викололи царем Едіпом очей? Не має значення, що я не німець, що я навіть тоді не жив. Ще гірше. Якщо я раніше не міг народитися, чи варто мені жити з цією спадщиною? ГАЙДЕГГЕР У ПАРИЖІ 1937 Ви знаєте, що він представляє владу, на яку кожен повинен зверхньо дивиттись. Як прокидається, провітрює свій маленький готельний номер. Французи! - думає. Сьогодні проводять лекцію на філософському конгресі. Натягує випрасувані штани. Шкарпетки з візерунками. Перед дзеркалом поправляє вуса. Не задоволений тим, що бачить в дзеркалі. Волосся зачісує назад. Голиться. Іноді йому подобається перекладати речі туди-сюди, котрі і так були на своєму місці. Зеленого кольору вода і його сорочка. Як елегантно! Вдягає костюм. Обережно тягне за рукав, не легко все-таки, коли переживаєш, аби не примнявся одяг. Добре було б зараз, якби дружина була тут. Тоді вона допомогла б йому боротись з рукавами. Ще раз чистить взуття, по дорозі купує круасан в пекарні на розі. ВІД КУХНІ ДО НЕБА Сильвії Плат присвячується Зранку в кухню світить сонце, а з відкритої духовки пахне печивом, не газом. Кухонний рушник ще теплий і вологий. Чи можливо прожити інше життя, а не те від якого ми вмираємо? Якщо відмовимось від їжі, то хіба через це не маємо померти? Подвійна неможливість – голодна смерть. Замість влади і роботи бездіяльність. На тварин це теж розповсюдиться? Хижаки, травоїдні – всі жертви? Від хлорофілу зеленіє обличчя людське. Суїцидальне бажання робить неможливе можливим. Ти йдеш в інший світ. На кухні, на підлозі коло тебе куряча кістка і почорніла монета. SZATJÁGRAHA* Чи все ще Ганді на своєму шляху, чи йому не вистачає страху? Ну, хто що думає про це? Він сильний чи нервує, Чи десь сидить в страху? Чи все ще Ганді на своєму шляху, Хто не воює, той не захищає, Ну як тобі таке слівце? І хто що думає про це? Чи кращий спосіб є протистояти, замість насилля одне одного обняти. Чи все ще Ганді на своєму шляху? Чи зараз він один, міркує протягом довгих годин. І хто що думає про це? Що буде як звинуватять вас, Послідуймо Ганді хоч один лиш раз. Чи все ще Ганді на шляху своєму, А що ж трапиться на шляху твоєму? *Вчення Ганді про непокору З угорської переклала Євгенія Колесникова Редактура: Оксана Думанська Передрук матеріалів МАЧ 2020 можливий лише з дозволу перекладачів та організаторів МАЧ. Проєкт підготовлено за підтримки Українського культурного фонду. Позиція Українського культурного фонду може не збігатись з думкою авторів.