Історично й еволюційно культура формувалася як адаптивний механізм, який допомагав людині компенсувати слабкості її біологічної природи. <…> І якщо колись культура була покликана допомагати організовувати полювання, пережити неврожайний рік і впоратися із нудьгою під час вікенду, то тепер – навчитися танцювати твіст із роботом і підготуватися до зустрічі із сингулярністю, або – зазирнути за горизонт подій.
<…>
Якщо культура 1.0 – це культура моралізаторства, повчання, то культура 2.0 – це культура приємного вечора, реклами й водночас масової пропаганди. Культовими, але не самостійними фігурами стають підприємці й куратори, артдиректори і продюсери, шеф-редактори і селебрітіз.
У двотисячних роках із розвитком цифрових технологій відбувся перехід від культури 2.0 як індустрії розваг до культури 3.0, що заснована на учасницькій моделі. Наприкінці ХІХ – початку ХХ століття з розвитком цифрових технологій та інтернету стало можливим практично неконтрольоване генерування і поширення контенту. Простір культури став як глобальним, так і дуже сегментованим. Основні тенденції у такому сучасному культурному просторі – швидкий зворотний зв’язок, розмивання меж між тими, хто продукує і хто споживає контент.
<…>
Для того, щоби взаємодія багатьох різнорідних елементів була продуктивною, необхідно переглянути рамку культури, зближувати науку, технології, освіту й культуру. Висловлю гіпотезу, що креативному класу варто говорити не тільки і не стільки про ревіталізацію промислових зон, скільки про участь акторів культурного і креативного сектора у смартифікації економіки. Тепер, коли понад 70 % вартості світового багатства складають нематеріальні активи, а комунікація сенсу стає частиною маркетингових комунікацій, культуру варто розглядати в ланцюжках створення доданої вартості. Не виключено, що культурним модернізаторам варто побачити спільників серед представників руху нових індустрій. Однією з цілей однойменної Хартії є позиціювання України як країни високотехнологічного інжинірингу, а не сировинного додатку й відповідно – розвиток людського капіталу як основної переваги. Адже харчовою базою олігархічної економіки ренти, яка отруює культурні практики, залишається багато в чому розподіл сировини, монополія на генерування і передачу енергії, транспорт і доступ до інфраструктури.