Цієї осені лиш через вікна потягів вона могла дивитися на листя дерев, які змінювали колір та вказували на зміну пір року. Вона втомлено спостерігала як осінь бере владу над природою у свої руки. У місті, в морі цегляних та бетонних будинків, неможливо відчути те, як пори року змінюють одна одну. Хіба що можна орієнтуватися на календар та трохи на температуру. 

Ілла точно знала, що у місті пори року не відчуваються у повній мірі, та все ж загнала себе у місто і знову, як завжди, ледь пересилювала себе вийти на вулицю. Зазвичай повз осінь вона була тільки проїздом, хоч і хотіла пірнути в неї з головою. Дивлячись вдалечінь на ліс вона думає про те, що залюбки б прогулялась поміж тих дерев, впродовж днів, всмоктуючи в себе багатства осені та її хрумкий-скриплячий голос. Та вона була вимушена задовольнитися тим, що отримала від цієї подорожі проїздом. Цього року вона не братиме участі у справжній осені, впустить усю магію, шурхотіння листя під ногами, з кущами, що прощаються зі своїм ароматом, запах вологого опалого листя. Ілла була неспроможна сховатися в якийсь будиночок та ступити на більш-менш протоптані стежки, що розбігалися в різні сторони. І не було нікого, хто б був поряд. Замість природи, що прощалась із літом, їй лишились лише дахи будинків.

Ілла поринає у багатогранні прояви осені, яка змагається за найекспресивнішу роль, та її перемога хибна, а на успіху видніються латки. З часом осені вдалося зайняти місце літа, та ось вже жадібна зима наступає на п’яти. Олов’яно-сіра спустошеність і плодовита пишність чергуються одна з одною. Поїзд рухається швидко, Ілла мало що може розгледіти, та й те, що вдається вловити — розмите, зображення заплутане і зовсім нечітке. Таке, як наче хтось фотографував та смикнув камеру при натисканні кнопки.

Ілла під час своєї подорожі перестрибує з однієї пори року в іншу, пірнає в пишне літо та безплідну зиму, і через цю раптовість та швидкоплинність здається, що вони проїхали зупинку осені або не звернули на неї уваги. Хоч і раніше вона ще бачила десь в далині її саму та навіть її візерунки, що вкрили просторі луги та ліси. 

Спустошений погляд Ілли блукав порожнечею. Можливо, в уяві образи торішньої осені намагалися замінити осінь нинішню? Може, проїхали повз неї занадто швидко? Або її не було у розкладі машиніста? Можливо, зараз не осінь, а всі пори року одночасно? Чи це цирковий трюкач жонглює, викидаючи кожну пору року лиш на мить? 

Пам’ять Ілли останнім часом погіршується. З тієї миті, як вона залишилась сама і може розраховувати лиш на себе. З тієї миті, як втратила землю під ногами. Сіла на потяг тільки для того, щоб дістатися до місця призначення, хоча сама поїздка на потязі їй теж подобалась. Така подорож викликала інші почуття, ніж поїздка автомобілем. Довга гусінь, що повзе по коліях по-іншому розсікає простори, ніж квапливий жук. Ця гусінь викликала спогади про дитинство, де все було як раніше, тільки не вистачало батьків. На потязі вона наче здійснювала подорож в минуле.

 

За останні роки зморшки непомітно заповзли на обличчя і так влаштувалися, як наче й не хотіли нагадувати про колись шовковисту гладку шкіру. Їй довелося з подивом зрозуміти, що з кожним днем вираз обличчя стає її недоліком, до того ж з неймовірною швидкістю. Мабуть мрійливо-безхмарний образ зникне назавжди.

Намагається зобразити приємну посмішку, дивлячись у дзеркало тамбура, проте виходить тільки відразливий вишкір. Розглядаючи свій суворий, трохи сумний вираз обличчя, вона вирішує ще практикувати посмішку.

Потяг проноситься й Іллі здається, наче вона проминає повз себе на пероні. Ілла ж, яка стоїть там на пероні, помічає себе у вікні потяга, потім спостерігає за гусінню, що все віддаляється. Уві сні помічає і батька, який чекає на наступній зупинці, та не сідає, а лиш чекає прибуваючий потяг, та коли він проїжджає повз, проводжає його поглядом. Чи він чекає на потяг, яким подорожує його донька, чи на будь-який інший, як наче він зможе сісти на якийсь з них та повернутися у світ живих?

Лагідне сонячне проміння, проникаючи через вікно, гладить шкіру Ілли. Хмари закривають сонце. Якби вона тільки могла, то завжди б сиділа біля вікна. Якщо вона раніше приїжджає на станцію, то із книжкою в руках стоїть перед вокзалом або на пероні, щоб отримати якомога більше сонця. Вона користується кожним шансом насолодитися сонцем та поринути з головою у книжку. Пожити у світі інших, в обіймах сонця, і нема нічого кращого, ніж якщо ці світи також сумні. Сум інших відволікає її від власного. Зараз також читає таку сумну книжку, але її думки подорожують іншими місцями. Вона і не в книзі, і не у світі. Погляд ковзає з місця на місце, потім зупиняється надовго на дереві, на вислові. Вона вже майже дочитала книжку, могла б навіть й закінчити, але більшу частину, як і зазвичай, залишає на потім. Перед тим, як дочитати книжку, залишає пару останніх сторінок. Відкладає на потім, наче найкраще підсмажений шматок м’яса або шматочок тістечка, де найбільше начинки.

 

Ілла швидко спускається на перон, потім хутко проходить через усе місто. Маленькі зміни на давно відомих вуличках її ніяк не зачіпають. Поспішає додому. Туди, де ніхто не чекає.

Не дзвонить у парадні двері і не дзвонить у голосний дзвінок біля дверей квартири. Для чого вона б це робила? Нема кому ті двері відкрити. Питання виринають із глибини. Як то входити туди, де колись поспішали до тебе, а тепер ніхто не зустрічає? Ні обіймів, ні поцілунків, ні радісних слів — просто спогади, що зависли в гробовій тиші?

У квартирі все залишилось без змін, час зупинився. Ілла відкриває вікно. Лягає на ліжко. Що тепер далі?

Підводиться і ходить по квартирі, хоча могла би це зробити навіть подумки, бо знає кожен куточок, як свої п’ять пальців. Букети, вінки та свічки у вітальні та кухні лежать на згадку про те, що батько пішов у довгий путь. У холодильнику ще хрін і гострий перець, відкриті джеми та компоти, в морозилці рибна юшка, смажене м’ясо, в коморі — овочі. Ручки та записки батька, список його наступних покупок, поруч із його окулярами та ключами від будинку.

У шухлядах вітальні — медичні папери, старі дипломи, посвідчення та їх копії. Аркуші були посортовані за темою, файли позначені етикетками, і вони вишикувалися один за одним у військовому порядку. Вона пробігає пальцями по декільком з них, гортає, погляд надовго затримується на паспортних фотографіях.

Ілла занурюється в купи документів, незліченних службових накладних, сертифікатів, заяв, штампованих і підписаних паперів, які зараз узагальнюються та допрацьовуються з нової точки зору іншим бюро.

Оригінальний стос стає меншим у міру зростання двох інших куп: що може знадобитися, а що — ні. Сторінки друкованого на машинках та комп’ютерах тексту. Скупчення літер, які повідомляють, що їй належатиме все, що її пращури передали її батькам, а вони в свою чергу їй.

 

В своєму мобільному телефоні вона шукає телефонний номер квартири і перевіряє, чи працює стаціонарний телефон. Прилад дзвонить. Ілла чекає, чи хтось візьме слухавку. Довго слухає як лунає дзвінок.

В одному з ящиків натрапила на старий проектор і слайди. Закриває штори. Фотографії спалахують на стіні дитячої кімнати. Вона бавилася із тінями, переплітаючи та розкриваючи пальці. На стінах оживали неіснуючі істоти. Вона чує фрагменти фраз, заплутані слова, кроки, тікання годинника.

Годинник зупинився на часі, коли батько помер. З тих пір життя зникло з  квартири.

Вона відкриває батькову шафу, вдихає його запах. Вона хотіла б зачинити двері, та була неспроможна це зробити. Стоїть скам’яніла і глибоко вдихає все, що збереглося всередині, потім схиляється в шафу, аж до сорочок.

Тікає на вулицю від задушливого почуття, не дивлячись ні праворуч, ні ліворуч, тільки всередину і назад, у своє дитинство. Вдихає осіннє повітря рідного міста. Сонячний диск пропливає по червоному небу серед грайливих хмаринок, а потім зникає на горизонті. Ілла зупиняється біля товстого стовбура дерева, простягаючи руки для обіймів. Притуляється до дерева, та немає нікого, хто міг би тримати її за руку. Колись вона разом з іншими могли охопити руками дерево, але зараз усі зусилля марні. Вона прямує до берега річки і спостерігає, як пара качок колихається на крихітних хвильках. Важко зітхає. На пляжі не можна переночувати. Збирається із силами та повертається назад.

 

Вона зупиняється перед книгами, поглядом проходить по полиці, що розтягнулася на всю стіну. Які книжки слід взяти з собою зі зниклого дитинства до дорослості, що височіє перед нею? Бере в руки декілька книжок. Відбір починає із середини полиці. Немає значення, де ти порушуєш вже навіки зниклу єдність, думає вона.

Очікує, що, знявши книгу з полиці, сусідні нахиляться праворуч або ліворуч, порушуючи рівновагу інших томів, впадуть із глухим звуком або раптовим ударом, але книги все одно стоять так, ніби точка опори й не зникла. Тримаються.

Ілла гладить обкладинку кожної книги, яку бере в руки.

 

Їй здається, що музика полегшить вибір, і навмання витягає одну з платівок. Намагається увімкнути програвач. Спочатку потрібно покласти голку на платівку або спочатку потрібно увімкнути пристрій? Сутінки затоплюють кімнату, просочуються у кожну щілину, Ілла рухається навпомацки. Не вмикає світло, не хоче, щоб магія зникала. На дотик перевіряє, чи є голка. Кілька разів поспіль чхнула. Пил мабуть робить звуки ще більш тріскучими, спало їй на думку.

Замислюється, чи забрати всі книги з полиць. Вигляд порожньої чи неповної книжкової полиці пригнічуватиме більше? Чи варто запакувати в мішки та коробки ті, які рано чи пізно опиняться у бібліотеках, антикварних магазинах, у друзів чи залишити на полиці? Зрештою, вирішує взяти з собою лише ті, що були найближчі до серця.

 

Я лиш переїжджаю, повторювала подумки Ілла, як наче від цього буде простіше зібрати речі. Книжки і раніше змінювали своє місце, і зараз це лиш нові зміни, заспокоює себе.

Одна з полиць їй особливо подобається: тут стоять Маркес та Улицька, потім йдуть книжки Грабала та Кундера, яскраві заголовки та моторошні речення, що ховаються в томах. Життя стало нестерпно важким та дуже змінилося, на це вона не розраховувала. Потім американці, “Крах світу” Сінклера. Спогади один за одним виринають із пам’яті, із кожною книгою пов’язана якась історія з минулого. Які ж історії з майбутнього будуть пов’язані із нею потім?

 

Вже впродовж кількох днів її не покидає почуття, що вона знайде щось вдома, можливо, якусь цитату, настанову, речення, яке навічно буде пов’язане із нею та визначатиме життя.

Навмання розгортає деякі книжки десь на перших сторінках, шукає присвяти, деякі книжки проглядає вже більш уважно, що як якась цитата впаде в очі. Книги, з яких їй сподобались малюнок або речення, також відправляються до загального стосу. Цитати, які вона шукає, теж мають бути десь там, та вона не знає, чи вона підкреслювала їх або хоч якось позначала. Не виключає можливості того, що ніколи не читала, лише здогадується про їх існування.

З одного з томів визирає олівець. Колись вона його там забула. Він читає книжки виключно з олівцем у руці, і хоча її вчили не «псувати» книги своїми записами та підкресленнями, для Ілли сенс читання полягав саме в цьому. Саме через це їй доводилося купляти кожну книгу, яку хотіла прочитати, щоб не позначати усе, що її зацікавило у в позичених книгах чи бібліотечних примірниках. Вона обводила слова і словосполучення, знаками оклику позначала щось важливе, знаками запитання позначала неоднозначні з точки зору логіки, змісту частини, а прочитане іноді доповнювала своїми коментарями. Так, коли вона відкриє книжку, одразу знайде ті частини, які колись сподобалися. Іноді вона позначала лише словосполучення або речення, яке або ж ніколи не бачила або ж, навпаки — бачила дуже часто або ключову частину, що допомагала згадати історію. Згодом, коли вона прочитала і кінець, перечитувала й підкреслені уривки в кожному рядку, щоб відновити у пам’яті та узагальнити прочитане. Для неї книга вважалася прочитаною тільки тоді, коли вона знову переглядала ключові частини. 

Десь тут має бути та цитата, яка вже декілька днів не дає їй спокою. У цьому місті, в цій квартирі, в одній із книг. Але ні назва книги, ані ім’я автора не спадають на думку, лиш щось ледь помітно майорить з її минулого чи мрій.

 

Одна поличка, четверта зверху, провисла та схилилась вбік. В будь-який момент з неї можуть сповзти книги, як безтурботні діти з гірки. Та, будучи серйозними та дорослими книгами, вони дисципліновано залишалися на своєму місці, але їхній неперервній витривалості також допомагали твори, покладені горизонтально на край полиці.

Права сторона п’ятої полиці трималася на книзі Гренделя в твердій обкладинці. Саме тоді Ілла зрозуміла, наскільки сильною може бути одна книга! Протягом життя їй до рук потрапляли тонюсінькі, кволі видання, але й добротні, міцно зшиті богатирі також. Вона хотіла взяти з собою книгу, на якій трималась полиця, але знала, що змістивши її, інші книжки лавиною понесуться вниз. Однією рукою тримаючи полицю, поглядом намагалася знайти книгу подібного розміру, але відчувала, що рука відвалиться, якщо книга не повернеться на своє початкове місце. Вона продивилась очима безліч книг, щоб знайти заміну, якій, на щастя, треба бути подібній лише за розміром і міцністю. Тим не менш, її пошуки виявилися справжнім викликом. Лише книги в м’якій обкладинці були в потрібному розмірі, тому вона була змушені замінити ту єдину книжку кількома іншими, та й навіть так, їх корінці прогнулись під вагою полиці. 

Вона попленталась у ванну кімнату і вимила руки, потім вмилась. Мокрими пальцями прочистила ніздрі і потрусила волосся. Здавалося, що м’який пил з книжок вкрив собою все.

Їй було важко дістатися до однієї книги, довелось майже повністю залізти за інші книжки, і, коли вона насилу вирила її з полону стіни та полиці та розгорнула на сторінці із змістом, все ще сподіваючись, що, можливо, ця неслухняна книга приховує в собі цінну цитату, та, швидко прогорнувши її, виявилось, це не той твір, який вона шукала.

 

На полиці вишикувалися перечитані книги. Їх вона також бере з собою, бо вони відіграють важливу роль у її житті. Серед них “Подорож у місячному сяйві” Антала Серба. “Історія моєї дружини” Мілана Фюшта та “Свідчення громадянина” Шандора Мараі  також були в черзі на повторне читання. Вона десь чула, що прочитавши книгу вдруге, враження від неї змінюються. Під час повторного читання багато речей грають іншими кольорами, включаючи самого себе та попередні читання. У будь-якому випадку, прочитавши Антала Серба вдруге, залишилися такі самі яскраві враження, як і після першого прочитання.

Ілла задала собі запитання: чи приходять у її життя нові враження чи є лише заміна та переосмислення?

 

Пробігла поглядом по поличках. Вона впоралася з легшими книгами, але важкі альбоми з фотографіями та малюнками, книжки з картинками та словники вимагали більших зусиль. Відбір здавався надзвичайно важким випробуванням, як фізично, так і морально.

На мить в її голові промайнула ідея перевезти усю бібліотеку до своєї квартири. Але чи можна взагалі перевозити спогади? Чи залишиться магія книг такою ж, як у попередньому місці? Чи вони так само передають спогади, як ніби залишилися тут? Чи хоче вона жити у квартирі, що наповнена минулим з іншої? 

У нинішній квартирі Ілли переважають білий і коричневий, а також середній між ними — пісочний. Замість ряду полиць, що займає собою цілу стіну у вітальні, величають дві великі книжкові шафи, наповнені її останніми досягненнями. Нові книги чомусь невиразні на фоні старих. Можливо, їм не вистачає спогадів.

Коли вона жила серед кольорів, життя було більш яскравим, помітила Ілла. Чи закономірно, що кольори поступово зникають на шляху до дорослості? У будь-якому випадку, дитинство було набагато барвистішим і соковитішим. Зі смаком редьки та вишні. Тоді було більше маленьких задоволень, чи тоді вони просто виглядали яскравіше? Можливо, зір слабшає або вона недостатньо озирається навколо? Менш чутлива до маленьких радощів? Або смерть внесла гіркий смак у ваше життя?

Ілла спирається на спинку стільця і зітхає.

У світлі настільної лампи вона помічає свою тінь. Тінь простягається справа від неї і потім починає постійно зростати. Це видовище заворожує. Тінь доти може рости, поки не захопить все, думає вона.

Почулось клацання. Лампа вигоріла, і тінь заполонила кімнату.

Я сиджу тут у тіні, думає Ілла. Можливо, вона мене вже і проковтнула.

 

Речі, що зберігаються у підвалі, є хранителями найстаріших періодів життя. Велика зв’язка ключів на крані самовару, що слугує гачком для ключів, та який з них допоможе відкрити інші двері у підвалі? Спускається вниз по сходах з повними ключів кишенями. Скільки років вона не відкривала підвал? Компоти виносив батько, але вже і компотів більше немає. Просто вицвілі зошити, старі санки, складана коляска, лижі дитячого розміру, безліч порожніх банок з-під компоту. Збирання банок для компоту продовжується, хоча й ясно, що в них більше не буде компоту. Хіба що вона не вирішить продовжувати традицію сімейного приготування компоту. До цього бажання продовжувати процеси було на другому плані. Можливо, їй треба було повернуся додому саме для того, щоб якось продовжити те, що було перервано? Можливо, вона шукала саме це повідомлення? Ілла хитає головою і продовжує пошуки.

 

Листівки вилітають з поштової скриньки, і два рекомендованих листи випадають з обіймів барвистих рекламних газет. Обидва були адресовані його батькові. В офісах знову доведеться вимовляти ті слова, які вона так ненавидить.

 

Ввечері довго спостерігає за нерухомим жуком на балконі. Коли вона торкнулась його лапки, жук здригнувся, а потім знову завмер. Можливо, його родичі також просто прикидалися мертвими, і він просто уявляв їх смерть, але вранці все знову триватиме як завжди.

Ілла не знає, чи може вона ходити по квартирі гола.

Чи може вмитися батьковим гелем для душу, залишеним на краю ванни.

Чи може витертися рушником батька.

Чи може вдягнути халат батька.

 

Звідки беруться тріск і скрегіт вночі? Рухається стіл на кухні, шафи хитаються, труби гудуть. Вічно виюча і ниюча квартира говорить ледь вловимими звуками. Якийсь померлий родич хоче нагадати про себе? Ілла здригнулася. Вона спить, міцно притулившись до стіни.

 

Коли зранку виходить на балкон, бачить, що комаха подолала довгий шлях від швабри до перил. Ілла ступає на поріг балконних дверей, де батько на вихідні занурював губку у чорний крем і впевненими рухами начищав взуття. Вона відкриває стару валізу, що стоїть у кутку і одну за одною виймає речі. До її рук потрапляють листи, які батьки писали одне одному. З подивом дивиться на стопку листів, потім швидко кладе її в сумочку і підхоплює червону валізу. Незабаром знову сідає на потяг, відправляється з батьківського дому до свого, біля вікна потягу бере в руки том Сарамаго. Спадає на думку, що раніше вона вимовляла його прізвище як Сараманго, можливо, так здавалось простіше або ж вона колись неправильно його прочитала. Можливо, вона думала про саламандру. Продивляється анотацію. Вона любить неспішні історії зі смаком. Але зараз не може зосередитися на історії. Всі її думки обертаються навколо листів. Іноді торкається сумки, щоб пересвідчитись, чи справді вони там лежать. Дивиться на краєвид, такий самий, тільки на шляху назад, іншими очима. Кожен сезон спалахує яскравими плямами, але почерк батьків, що з’являється на склі вікна, відволікає увагу Ілли. Вона заходить у свою квартиру пісочного кольору, втомлено сідає на стілець.

 

Дивиться у вікно і бачить, як хмари, що грають у темряві, захоплюють небо. Кучеряві білі хмари вдалині все ще освітлені, їх вигини переливаються різними кольорами.

Вона знайшла те, про що навіть і не мріяла, і це тут, в її руках, думає Ілла. Чи варто прочитати листи, а що, як знайде в них ту цитату, яка могла б визначити її життя? Відчуття життя, натяк, щось, що вкаже на шлях? Але чи можете доторкнутися до того, що остаточно пройшло, до слів двох закоханих, написаних від руки?

Ілла завжди воювала з таємницями. З власними та чужими. Вона не знала, наскільки глибоко вона може проникнути у таємниці інших людей і наскільки може поділитися власними.

Підходить до вікна. Дивиться на цеглу нескінченних будинків, коричневу та чорну, і світло-жовті та матові червоні прямокутники. Скупчення цегляних та металевих димарів, що встановлені косо або рівно, а також антени різних форм та розмірів. Менші і більші. Малесенькі вікна, що виглядають з-за стін знесених будинків.

Ілла опускає жалюзі, ізолюється від світу. По одному розкладає перед собою листи. На коробці великими буквами пише МИНУЛЕ. Складає туди листи, потім ховає коробку вглиб шафи. 

 

Вона має знайти цю цитату в собі. Береться за ручку. Починається творіння. Сюжет може змінюватися декілька разів, випадкового слова іноді достатньо для того, щоб розгорнулась вже нова історія. В один необережний момент може зародитися, розвинутися та народитися зовсім інша розповідь, та Ілла може навіть залишитися поза її межами. Ілла зосереджується, жуючи ковпачок ручки, записує два-три слова на папір, потім її погляд починає блукати десь за вікном.

Зараз світло на небі визирало лише з безформних прогалин. Великі легені небесної сили здувають хмари, і вони повільно залишають небокрай. Їхніми слідами насуваються сутінки.

 

З угорської переклала Вікторія Швачко

 

Редактура: Оксана Думанська 

 

Передрук матеріалів МАЧ 2020 можливий лише з дозволу перекладачів та організаторів МАЧ.

 

Проєкт підготовлено за підтримки Українського культурного фонду. 

 

Позиція Українського культурного фонду може не збігатись з думкою авторів.